Новини
16.01.2006 “Примирення – Дар Божий, джерело нового життя”

Доповідь Його Святості Патріярха Київського і
всієї України  Української Автокефальної Православної Церкви
ДИМИТРІЯ
на пленарному засіданні Першого Всеукраїнського християнського конґресу
“Примирення – Дар Божий, джерело нового життя”
(Київ, 23 вересня 1999 р.)

Що нам говорять дві тисячі років
Дорогі Брати й Сестри!

 Сьогодні зібралися тут у залі тільки християни, а перед усім провідники, проповідники, ті, що відповідають за свої громади, за своє вчення, тобто – за Христову Правду в діях. Нас єднає Сам Христос. Всякі інші причини, які нас тут сьогодні гуртують, ми повинні вважати другорядними.

Першорядне: це те, що між нами Христос, між нами велика ідея, велика мета, а саме, - спасіння народу України. Народу, який стільки років був нищений духовно і фізично. Йому треба вказати найкращу дорогу до Христа, до вічної мети. Нам треба подумати, зосередитись, відчути присутність Христа і відчути Його заклик: “Щоб усі були одне” (Іван.17, 21). “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного. По тому впізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою”(Іван.14, 34-35).
        Чи може бути для християн щось важливіше, ніж рішення Боже прийти до людей і стати як один з них? Вірніше -  як один із нас.
        Це велике Боже рішення має бути для людей понад усе, що можна вважати цінним и потрібним.
        Що нам говорять дві тисячі років?
        Бог створив людей за образом своїм і подобою. Дав людині розум і свобідну волю, дав мову і дар творіння, а коли з людьми сталася траґедія, коли вони використали свободу собі на шкоду, бо вчинили не добро, а зло, не послухали Бога й підчинилися смерті, - Бог рішив зійти з небес на землю, стати людиною, народившись у людському тілі, щоб узяти вину людей на Себе, а за виною  - і покарання: страждати й померти за людей, а людям відновити дорогу в Небо.
        Бог не тільки рішив, але й здійснив узяте на себе зобов’язання. Саме в тому ми, люди, повинні бачити велич Божої Любові. Дві тисячі років тому, обравши чесну й чисту Дівицю, - народився Ісус Христос у вифлиємській печері, прийняв як людина людські порядки й нестатки, невигоди й тягарі, жив із виконування досить тяжкої фізичної праці як ремісник, а в останні три роки життя в тілі – виконав Свою Небесну Місію, тобто, навчав людей словом і ділом, прикладом життя у повному підкоренню Божій волі, у яке входили страшні страждання й людська смерть. Як Бог у людському тілі не міг залишитися в смерті. Переміг смерть смертю і воскрес, даруючи змогу людям йти за ним, зливаючись містично з Його Божественною природою після відбутого покаяння, отримуючи можливість воскреснути з мертвих і жити в новому тілі, в новому порядку, новому небесному світі – Божому Царстві – вічно.
        Христос закликав людей бути досконалими, як Отець Небесний є досконалий, бути милосердними до інших, як Отець Небесний є Милосердний, живучи у сповненні заповідей Любові Бога над усе, а ближнього, як самого себе. Коли це буде не легко – людина має пам’ятати, що Христос відкрив людям дорогу  у небо через страждання на хресті, навчаючи нас брати на себе з любові до ближніх свої життєві хрести, і в терпеливості стати Божими героями, перемагаючи зло і його наслідок – смерть.
        Так, виконуючи заповідь Любові Бога, людина у вертикалі єднається з Богом, а через виконування заповіді Любові ближнього, - у горизонталі єднається з Божими людьми.
        Дві тисячі років і сатана спокушує людей, відводить їх від Христа і Правди. Його слуги видумують різні неправдиві теорії, заперечують існування Бога, а навіть історичність Особи Христа і Його місії у світі. І все ж, дві тисячі років Христова Церква існує, працює, а Божі люди вглиблюються в Христові Правди, в мудрість Божого Промислу, і Божа справа живе, люди спасаються.
        Щораз більше люди, спостерігаючи за світом та його багатством, починають переконуватись, що світ не може існувати без Бога, що не міг появитися без причини, а вкладений у світ розум і порядок свідчать, що світ створений Найвищим Розумом, що страшні наслідки більшовицької імперії спричинені відступленням людей від Творця-Бога і Божого порядку, встановленого для нормалізації життя, життя морального, духовного. Цікаво, що таку розмову мав я з академіками, високовченими людьми. Щораз більше люди розуміють, що наука яка панує, – фальшива, що в основі науки мусить бути признана Найвища Сила, Найвищий Розум, і співпраця з Божим порядком.
        Немає потреби придумувати нових теорій, нових філософських систем, а треба признати наймудрішу філософію православної теології про те, що світ, створений Богом, без Божого Промислу розлетівся б, розсипався; що людина – це найвища матеріально-духовна істота, а своє призначення людина виконує найкраще тоді, коли слідкує за програмою, поставленою Христом. Це мудрість Божа, і ніякої іншої мудрости людина не знайшла і не знайде, бо більшої мудрости просто немає. Тисячолітні шукання всупереч поданого Христом Богом порядку, порядку нового, не дали результатів, і ніколи не дадуть, а індійсько-тибетські мудрості, експериментування душами, - це все витівки лукавого і його слуг. Наша пострадянська “наука” і “освіта” веде до загуби людства і самого світу.
        На біду, сатана попрацював добре над знищенням духовного світу людини. Сатанинські підступи довели багатьох людей до бездуховності, до тваринного життя. Люди, спокушені сатаною, почали по-своєму інтерпретувати собі Христа та Його вчення, так, наче є інші варіанти Христового вчення, чи його тлумачення. Навіть Самого Христа стараються звести до якогось мандрівного галилейського проповідника.  Люди,  у своїй “мудрості” та гордині  узурпували собі право створювати свої “нові” церкви, нові тлумачення. Чи може таке бути правдою? Знаємо добре, що правда може бути тільки одна, як є Один Бог, один світ, Один Христос. Інша правда – від сатани. Хіба Христос розділився і Сам виступає проти Себе? – Ні! Це в кожному випадку дії антихристів. Ці антихристи, вселюючи в окремих церковних людей гординю, ділять Церкву, Христа і християн. Наприклад: жила Церква повною цілих тисячу років, римські архієреї-папи є почесні між святими православної Церкви, і от, - гординя поділила. Західна частина Церкви відійшла від основної, східної, але назвала це не західною, а “східною схизмою”. Лютер повстав проти витівок римських богословів, але сам пішов ще далі, і створив свої конфесії. За ним – реформати, анґлікани, анабаптисти, і пішло ділення. Кожен хоче свою правду поставити. Незгідно з вченням Христа-  з’явилась церковна імперія – Ватикан, приватизувавши собі апостола Петра, тоді коли Петро був главою антиохійської Церкви. Друга “церковна” імперія з’явилася в Москві, приватизувавши собі Київську митрополію, купивши її за дукати й соболі у турків. Москва сама себе назвала “Третім Римом”, тому російсько-більшовицька імперія, - найбільш аґресивна у світі. Тут виразно бачимо не Божу, а диявольську силу, але диво (!): ватиканська імперія з нею веде переговори.
        А що діється тепер у світі, натурально – в церковному житті?
        Здавалося б, двотисячолітній Ювілей Явління Христа в людський світ, - повинен би об’єднати людей.. Такі тенденції, неначе, існують. Є Всесвітня Рада Церков, яка має своєю програмою об’днати християн. Але ця Рада поставила своїм девізом таку думку: “Говорімо про те, що нас єднає, а не зачіпаймо того, що нас роз’єднує, що нас ділить”. То чи то, “що нас ділить” є свята річ? Який з того наслідок? Утвердження роз’єднання навічно? Невже це можна ставити в основу Ради Церков? Чи це не сатанинський девіз? Це ж явно сатанинські хитрощі! Невже на таких програмах можна людей об’єднати? Можна, але тільки з антихристом. Чесним людям це давно ясно і зрозуміло, а політикам від релігії треба тільки робити вид, що їм йдеться про об’єднання християн. Їх девіз – це пряма дорога до диявола. Християни ніколи за таким девізом не підуть. Це антихристова дипломатія. Її фінансують нечисті “фонди”. Там немає Христа, а тільки обман і гординя, дві сатанинські засади.
        Коли люди в дійсності прагнули б до об’єднання, то їх девізом були б слова:: “Починаймо об’єднання від найлегшого, і без викрутів ідімо до труднішого”. Основою для цього було б чесне спільне дослідження Євангелій, дослідження історії перших століть християнства, особливо того часу, коли ще не були написані Євангелії (33–60-ті роки). Ховатися за стоси Євангелій не треба, а треба досліджувати ориґінали і найкращі переклади. Тоді станеться те, що говорив Христос: “Не турбуйтеся ( завчасно) як і що будете відповідати чи що говорити, - Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати (Лук.12,11-12).
        Дехто з присутніх, безсумнівно, подумає, що я виступаю проти єдности Церков. Я переживаю над процедурою об’єднання. Нам треба думати такими категоріями, що Церков окремих народів, чи церков-громад, може бути багато, можуть мати різні звичаї, молитви, обряди, але у сповіданні віри повинні старатися зблизитися якнайближче. Коли ми цього не бажаємо, то ми працюємо на утривалення роз’єднання. Ми, коли хочемо бути дітьми Христа, - повинні думати про єдність у вірі, і при тому про єдність організаційну. Натурально – не тотальну. Апостол Павло писав: “Один є Бог і один Посередник між Богом та людьми, - людина Ісус Христос, що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1Тим.2,5).В іншому посланні апостол пише: “Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх” (Єф.4,5-6). Коли ж дійсно прагнемо єдності, то можемо говорити про множинність громад, але не множинність церков з різними вірами, з різними поглядами на Христа і предмет віри. Церква, яку заснував Христос, - може бути тільки одна, і всі наші форуми, конференції, збори, дискусії повинні проходити під гаслом єдиної віри, єдиної конфесії (конфітеор Део уно).
        Сьогодні, напередодні Ювілею, ми зібралися у цьому залі і думається, що й це радість для нашого Спасителя. Правда, ми ще не думаємо про те, що нас ділить, а навіть мало про те, що нас єднає. Ми все те робимо надто формально, без щирості, без бажань серця. До наступного Ювілею – Трьохтисячолітнього, ми, звичайно, не доживемо. Чи наступаюче тисячоліття принесе християнству якісь успіхи на полі об’єднання, - маємо причини сумніватися, бо не видно ніякого початку, ніяких підстав.
        Але те, що неможливе в людей, - можливе є в Бога. Бувають і чуда. Може ще за цей наступний довгий святковий рік Божа сила надихне кого, і несподівано настане початок об’єднання.
Хай милосердний Бог допоможе людям почати добру справу ради єдности і спасіння християн, особливо в Україні.
        Поки не зможемо добитися правдивої єдності – нам залишається жити разом, пам’ятаючи, що ми, однак, усі – християни.

+ ДИМИТРІЙ,
Патріярх Київський і всієї України

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X