Новини
22.01.2006 Місяць забутої історії

Січень – місяць історичних дат: 1 числа – День народження Степана Бандери, 17 (30) – річниця трагедії під Крутами, 22 – день проголошення IV Універсалу і одночасно роковини Акту злуки УНР і ЗУНР, більш відомі як День Соборності України. Можна навіть сказати місяць Героїв. Закцентуємо увагу саме на останніх двох датах.

... Після Жовтневого перевороту 1917 року у Петрограді до влади в російській столиці прийшли більшовики – сила, що під маскою «робітничо-селянської ідеології» ховає той самий великодержавний шовінізм, нічим не гірший за царський. Розуміючи, що нова Російська радянська імперія довго не протримається без потужних економічних ресурсів, «червоні» зупиняють свій погляд на Україні. Висуваючи уряду молодої держави нездійсненний ультиматум, вони починають жорстоку загарбницьку війну. На противагу ордам Михайла Муравйова (ця людина наводила жах своєю жорстокістю навіть серед своїх) Центральна Рада не може протиставити рішуче нічого. Київ йдуть захищати 300 студентів-волонтерів. Своєю кров'ю вони виграють час: український уряд проводить евакуацію до безпечнішого Житомира. Як бачимо надалі, ані «порятунком», ані трагічним уроком ліберально-соціалістична Центральна Рада не скористається...

Такі факти. Факти, доступні кожному. Та чи не робимо ми тієї ж помилки, що і уряд УНР у 1918 році, забуваючи про них.

На запитання про Крути більшість моїх однокурсників в кращому випадку відповідає «щось таке чули у школі». Приклади «героїзму» вони також наводять доволі стандартні: брати Кличко, Шевченко (Андрій), Руслана. Один навіть назвав «сталінградського снайпера, про якого ще американці фільм зняли». На жаль, в цьому нема нічого дивного.

Запитайте в будь-якого п'ятикласника про імена Симона Петлюри чи Степана Бандери, він скаже «герой», в дитини старшої (особливо якщо це у Східній чи Південній Україні) - «бандит». Щодо ґвалтування свідомості вже у вузах наведу конкретний приклад. Наш внутрішній підручник з історії України Харківського національного економічного університету (не дивно, що написаний російською мовою). Є в ньому підрозділ про діяльність ОУН-УПА в роки Другої світової, він складається аж з трьох абзаців, повних формулювань на кшталт «уникнення зіткнень з німецькими окупантами» і «явно терористичні методи боротьби». За ним слідує глава на п'ять сторінок під назвою «Внесок Радянського Союзу у світову перемогу над фашизмом» (саме Радянського Союзу!). Не важливо, писала ці рядки людина сама чи просто скопіювала їх з Великої радянської енциклопедії брежнєвських часів. Важливо те, що вона має вчені ступені і звання.

В день Крутянської трагедії молода людина почує по телеканалу „Інтер” про «мітинг ультраправих радикалів». Побачить вона ще Президента, який кладе квіти на Аскольдовій Могилі. Той самий Президент за місяць вітатиме українських військовослужбовців з річницею вигаданої перемоги Червоної Армії під Псковом, армії, проти якої і виступили 300 київських студентів.

Те саме стосується і Дня Соборності. Справді, про яку єдність можна говорити, коли у Харкові масово роздаються газети з сепаратистською пропагандою, вулиці переповнені біг-бордами «З нами Бог і Росія», а на дверях потягів метро розклеєні наліпки зі свастикою «Русского национального единства»?

Часто доводиться чути: «До чого мені порожні слова про те, що Схід і Захід разом? Стипендія (чи зарплатня) від цього не збільшиться». Забуваєте, панове, що добробут починається не з гаманця, а з розумної голови і серця, в якому ще живе любов до Вітчизни.

Маємо визнати, що сьогодні на державному рівні Україна героїв не має. Рожево-ліберальна влада виправдовується Конституцією, в якій забороняється будь-якій ідеології надавати загальнодержавного статусу, ніби «канонізація» вояків армії УНР чи українських повстанців – це вузько ідеологізований вчинок. Але ж чомусь французи свято шанують Жану д'Арк, а німці – Отто фон Бісмарка, і ні про яку офіційну ідеологію мова не йде.

З іншого боку, та сама нещодавня постанова «про роз'яснення ролі ОУН-УПА у Другій світовій війні» - також не вихід з ситуації. Справа в тому, що рішення з міністерства йде на обласний рівень, потім – на міський (районний), а потім дядечко з міського управління освіти чи якийсь директор школи довільно вирішить, потрібно воно йому чи ні, і подасть нагору гарно намальований звіт, мовляв, свою роботу він виконав, і так далі. Будьте певні, ніхто виконання розпорядження насправді перевіряти не буде...

Саме тому сучасне покоління української молоді і вважає за ідолів пропагованих телебаченням російського «брата» чи американського «міцного горішка». І нічого не уявляє про героїв справжніх, таких, як вони молодих юнаків і дівчат, які вміли зупиняти багатократно переважаючі сили ворога, юнаків і дівчат, чиєю кров'ю рясно зрошені поля Крут, Базару, Гурб. Невшановування людей, які боролись за «незалежну суверенну демократичну правову державу» (стаття перша Конституції) – прояв брутальної невдячності нашим предкам, які цю державу вимріювали впродовж тисячі років. Звичайно, завжди зручно звинувачувати у всіх гріхах владу, але влада ні до чого, якщо ми самі лінуємось запалити свічку за померлих у 1932-1933 роках прабатьків чи привітати 14 жовтня квітами ветерана УПА (а такі є як мінімум в кожному обласному центрі). Яке у нас, українців, майбутнє, якщо ми так брутально поводимось з власним минулим?

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=671

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X