Новини
13.04.2006 «МИТРОПОЛИТ ВОЛОДИМИР – ЦЕ ІЄРАРХ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ МИСЛИТЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ»

— Владика, на останньому засіданні Священного Синоду УПЦ розглядалося Ваше звернення до Митрополита Володимира з проханням поновити діалог про об’єднання. Чого Ви чекаєте від цього діалогу?
— Священні канони не визначають канонічного механізму отримання Церквою автокефального статусу. Тому багато сучасних Помісних Церков отримали автокефалію (повну канонічну незалежність) шляхом її самопроголошення. Цим шляхом пішла п'ятнадцять років тому й Українська Автокефальна Православна Церква. Але, на жаль, цей канонічний акт досі не визнаний іншими Помісними Православними Церквами, і наша Церква, так само як і УПЦ КП, перебуває сьогодні в певній канонічній ізоляції. Тому сьогодні ми зацікавлені в нормалізації канонічного статусу УАПЦ та об’єднанні на канонічній основі з іншими православними юрисдикціями. Отже, метою діалогу має бути обговорення різних канонічних моделей об’єднання українських православних юрисдикцій в єдину Помісну Православну Церкву.
— Влітку 2005 року у Києві проходив «об’єднавчий собор» УПЦ КП та УАПЦ. Чи брали у ньому участь Ваші представники? Яке Ваше особисте ставлення до цього собору?
— Собор не мав місця. Була спільна нарада єпископату Української Автокефальної Православної Церкви та УПЦ КП, де дійсно розглядалася можливість проведення такого собору. Однак оскільки лідер УПЦ КП наполягав на неприйнятних для нас умовах об’єднання, фактично на «приєднанні» УАПЦ до очолюваної ним церковної структури, цей собор не був скликаний.
 — Чим, на Вашу думку, різняться УПЦ та УКП КП?
—  Таким відмінностей кілька. По-перше, УПЦ чисельніша. На сьогодні до неї належать більше десяти тисяч парафій. Водночас, за офіційними даними, до УПЦ КП належить біля трьох з половиною тисяч парафій.
По-друге, УПЦ має канонічний статус, оскільки вона перебуває в канонічному спілкуванні з усіма іншими Помісними Православними Церквами. По-третє, УПЦ відрізняється від УПЦ КП  добором кадрів, адже не секрет, що саме в цій Церкві зібране найбільш освічене та канонічно дисципліноване духовенство. Проте є й інший суттєвий фактор, яким також не варто легковажити. На відміну від УПЦ, УПЦ КП пішов шляхом самопроголошення повної канонічної незалежності. Водночас УПЦ сьогодні існує як незалежна в управлінні Церква, яка входить до складу Московського Патріархату. Є й певна культурологічна відмінність, оскільки громади УПЦ КП складаються переважно з людей української культури, а в УПЦ більш складна ситуація.
— Блаженніший Митрополит Володимир благословив відновлення роботи спеціальної Синодальної комісії УПЦ з питання діалогу з УАПЦ. Чи ведеться аналогічна робота в УАПЦ? На якій стадії перебуває діалог на сьогоднішній день?
— Моїм рішенням була утворена спеціальна Богословсько-канонічна комісія при Предстоятелі УАПЦ, яка має розробити різні канонічні моделі виходу з церковної кризи та поєднання українських православних юрисдикцій в єдину Помісну Церкву. Під час перемовин ми запропонуємо Українській Православній Церкві розглянути ці варіанти та провести їхню науково-канонічну експертизу. Оскільки ми бажаємо, аби наш діалог не тлумачили як чергову «політичну технологію», ми свідомо утрималися від конкретної роботи до закінчення парламентських перегонів. Адже політизація шкодить церковному життю. Зараз, після закінчення перегонів, ми будемо мати зустрічі з керівництвом Української Православної Церкви і спільно окреслимо проблематику та календар перемовин.
— Владика, як Ви ставитесь до суперечок, які виникають між представниками різних церков з приводу майна?
— Зауважте, що наша Церква ніколи не ініціює такі конфлікти. Ми прагнемо перебувати в дружніх та конструктивних стосунках з усіма. Суперечки довкола майна не додають авторитету християнським Церквам. Усвідомлюючи це, ми намагаємося мінімізувати усі майнові суперечки.
— Розкажіть, будь ласка, про соціальну та місіонерську діяльність УАПЦ.
—  У нашої Церкви нелегка історична доля, УАПЦ – невелика Церква, порівняно з іншими. Однак, я певний, що в майбутньому вона буде динамічно розвиватися. Яким чином? А от саме завдяки місіонерській роботі. Які ж засоби місіонерської роботи ми маємо? Перш за все – це українська мова богослужіння. Я дуже люблю слов’янську мову за її образність, смислову точність, динамізм. Однак для багатьох наших парафіян саме українська мова надає можливість кращого розуміння сенсу богослужіння та православного віровчення. Інший спосіб вести місіонерську роботу в парафіях – це проповідь священика та  діяльність недільних шкіл.  Разом з тим я вважаю, що ми маємо прагнути до динамічнішої місіонерської роботи. З моєї точки зору було б доцільним створення в єпархіях спеціальних місіонерських храмів, які б спеціалізуватися на місіонерській роботі з молоддю та колишніми протестантами, які прийшли в православ’я. Чим можуть відрізнятись богослужіння в таких громадах від звичайних парафій? Це більш детальне ознайомлення мирян з православною святоотцівською традицією тлумачення Нового Заповіту, відмінністю православного та протестантського богослов’я, створення особливої відкритої та дружньої атмосфери в громаді.
Тепер про соціальну роботу. Наша Церква займається певною соціальною роботою, ми прагнемо допомагати знедоленим, дітям-сиротам. Втім, УАПЦ – це одна з найбідніших Церков в Україні. Нам сьогодні фактично не допомагають церковні структури за кордоном, доволі кволо підтримує УАПЦ й вітчизняний бізнес. Тому, на жаль, масштаб нашої соціальної роботи досить скромний. Та все одно ми намагаємося розширити на систематизувати соціальну роботу.
Як ви знаєте, на відміну від інших Церков, УАПЦ ще не виробила власної соціальної доктрини. Тому зараз ми вирішили ініціювати розробку цього важливого для життя Церкви документа. Йдеться не про те, аби в той або інший спосіб перекласти українською Засади соціальної доктрини Руської Православної Церкви. Звичайно, ми будемо звертатися й до цього авторитетного концептуального документа, але я вважаю, що ми маємо виробити власну концепцію, яка б давала відповіді на ті питання, котрі зараз актуальні в Україні, творчо продовжуючи традицію саме українського богословського мислення. Як виробити такий документ? Я думаю, що нашій Церкві варто не лише спиратися на власні наукові кадри, але й запросити до співпраці експертів та богословів з інших церковних середовищ. І ще дещо. Дуже важливо, щоб перед тим, як затверджувати нарис соціальної концепції УАПЦ на Архієрейському соборі, ми публічно його обговорили за низкою круглих столів, куди ми будемо запрошувати відомих богословів та релігійних експертів.
— Коли і де Ви познайомились з Блаженнішим Митрополитом Володимиром? Як би Ви охарактеризували цю людину?
Блаженнішого Митрополита Володимира я знаю з часів мого навчання в Загорську в Московських духовних школах. Я ставлюся до нього з великою повагою, як до свого колишнього ректора та людини, яка зосереджена на духовному житті. Особливо хочу підкреслити, що Митрополит Володимир – це ієрарх, який завжди мислить в українському історичному контексті. Історичні обставини склалися таким чином, що Церква, яку він очолює, зараз знаходиться в канонічному єднанні з Московським Патріархатом. Але це не означає, що предстоятель УПЦ – не патріот України. Я дуже добре пам’ятаю як ще у дуже несприятливі для української ідеї роки архієпископ Володимир фактично ввів у Московських Духовних школах українську мову як «другу академічну». Ми вільно спілкувалися українською, співали наші коляди, навіть писали української офіційні документи на ім’я ректора. Все це, зрозуміло, викликало лють у тих, хто ненавидів усе українське, вважаючи, що такого народу як українці не існує. Сьогодні Митрополит Володимир – це живе свідчення того, що в Церкві головне не політика, не ідеологія, а жива віра та молитва. Ця людина – перш за все молитовник. І я вірю у те, що його молитвами Українська Церква прийде до єдності та статусу автокефальної.
— Тепер щодо внутрішньої ситуації в УАПЦ. Поясніть будь ласка в чому полягає конфлікту між Вами та архієпископ Ігорем Ісіченко?
— На це питання я вже неодноразово відповідав. Крім того, я б не хотів виглядати як людина, що постійно зосереджена на критиці інших. Триває Великий Піст. Навіщо нам такі спокуси? Скажу лише, що у мене особисто ніякої антипатії або конфлікту з архієпископом Ігорем немає. Я намагаюся сприймати усіх з християнською любов’ю, як чад Божих, розуміючи, що у мене немає права судити – це прерогатива Бога, справа Божої любові. Окремо я хотів би зауважити, що сьогодні також не існує якогось конфлікту всередині УАПЦ. Архієпископ Ігор нещодавно зареєстрував нову релігійну організацію – «УАПЦ (оновлену)» і таким чином остаточно, юридично, закріпив свій відхід від УАПЦ, цебто від Церкви патріархів Мстислава та Димитрія. Що уявляє ця «оновлена» УАПЦ з еклезіологічної та канонічної точки зору?  Хай відповідь на це надасть сама історія. Вкажу лише на два аспекти проблеми. Оскільки ця структура має лише одного єпископа, вона еклезійно та канонічно неповноцінна. Крім того, реєстрація «"оновленої" УАПЦ» шкодить як авторитету автокефального руху, так і справі поєднання. Від висновків я свідомо утримуюсь, робіть їх самостійно.

Розмову вів Олександр Андрущенко,
репортер сайту «Православ’я в Україні»

http://www.uaoc.info/ua/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X