Новини
03.05.2006 Вшанування журналіста, який писав правду про Голодомор

У Валійському місті Аберествив відкрито меморіальну дошку журналістові Ґарету Джонсу, який у 30-ті роки минулого століття писав правду про Голодомор в Україні і можливо заплатив за це своїм життям.


Ґарет Джонс писав про Голодомор в Україні

Дошку підготували до відкриття Університет Уельсу та низка українських громадських організацій з Канади та Великої Британії.

Долю валійського журналіста дослідив канадський історик, професор політичної географії Королівського Військового Коледжу Канади Любомир Луцюк:

"Він народився в Баррі і був убитий у Монголії. Це було коротке життя - він був вбитий у канун свого тридцятиріччя, але Ґарет Річард Воган Джонс добре використав приділений йому час. Між 1925 і 1929 роками він отримував ступінь з французької мови в Університеті Уельсу в Аберствив, далі наступну, по середньовічним та сучасним мовам в Трініті-коледж в Кембріджі. Вільно володіючи французькою, валлійською, англійською, німецькою та російською мовами в 1930 році він знайшов собі роботу в якості особистого секретаря з питань міжнародних відносин вельмишановного Ллойда Джорджа, командувача часів першої світової війни і єдиного ліберала що ставав на чолі британського уряду, так званого "валлійського чаклуна".

Більше зацікавлений у журналістиці, ніж в академічному житті, в 1931 році Джонс переїздить до уолл-стрітівського офісу PR-фірми доктора Іві Лі. Цього ж року він здійснює свою другу подорож до СРСР, супроводжуючи Джека Хайнца-другого, сина засновника відомої марки "Heinz 57". Вони мали зустрічі з багатьма совєтськими прихильниками, від Моріса Хіндуса до Луїса Фішера та Уолтера Дюранті. Вони навіть спромоглися взяти інтерв'ю у вдови Леніна, мадам Крупської, будучи у захваті від можливості побачити мумію Леніна в його мавзолеї на Червоній площі в Москві, "тіло людини, яка померла сім років тому".

Велика депресія змусила Джонса повернутись додому, на роботу до Ллойда Джорджа, а пізніше до Вестерн Мейл. Як пояснюють записи у його щоденнику і регулярні недільні листи, Джонс був одержимий навгамовною цікавістю поєднаною з прагненням інтерв'ювувати великих людей свого часу. І він робив це - розмовляючи з доктором Джозефом Геббельсом, Френком Ллойдом Райтом, Сером Бернардом Паре, Аптоном Сінклером, Уолтером Ліппманом та Уїльямом Рендольвом Герстом, і це тільки короткий перелік імен. Також, 23 лютого 1933 року він став першим не-нацистським журналістом, що був запрошений полетіти з фюрером до Франкфурту на приватному літаку канцлера Гітлера, т. зв. Ріхтоффені, зауважуючи - "Якби цей літак зазнав катастрофи, вся історія Європи змінилася б."

З Німеччини він повертається до “батьківщини большевізму,” прибувши до Москви 6 березня 1933 року, зустрівши тим самим вечором Малькольма Маґґеріджа. За тим він таємно прямує до Харкова, для вивчення чуток про великий голод. Виходячи з поїзда він прямував українськими селами скрізь зустрічаючи голодомор. Його кишеньковий щоденник зберіг слова сільського голови: "Раніше ми мали коней, корів, свиней та курей. Нині ми помираєм з голоду. Раніше ми годували світ. А нині вони забрали геть усе... я б мав запросити вас, та пригостити як гостя курятинкою, яйцями та файним білим хлібом. Але зараз ми і хлібу не маємо в хаті. Вони вбивають нас."

Джонс повернувся в Берлін 29 березня, надрукувавши статті про голодомор, а це спровокувало майже негайний відповідний удар від Дюранті в накладі Нью-Йорк Таймс від 31 березня, "Росіяни голодні, але не голодають". Принижуючи Джонса, Дюранті виправдовував примусову колективізацію сільського господарства, з ганебною заувагою: "грубо кажучи, неможливо засмажити яєшню не розбивши яєць". Приховуючи правду він писав: "нема ніякого фактичного голодування чи смертельних випадків від голоду, але є широко розповсюджена смертність від хвороб через недоїдання". Дюранті ніколи не визнавав як 26 березня він виголошував у британській амбасаді що: "цілих 10 мільйонів людей померли прямо чи непрямо від нестачі їжі в СРСР минулого року". Одначе, в 1933 році він отримав премію Пуліцера за його "об'єктивне висвітлення" СРСР.

Тим часом, Джонса помітили. Совєтський міністр закордонних справ Максим Литвинов оголосив його персоною нон-ґрата, довіку заборонивши в'їзд до СРСР. Як зловісний знак, він потрапляє у списки персон, за якими має стежити таємна поліція. Як і Маґґерідж, він був неодноразово засуджений у радянській пресі та знехтуваний.

Отримавши заборону на в'їзд до СРСР, Джонс звертає увагу на Азію, здійснюючи наприкінці 1934 року "кругосвітній тур для пошуку фактів". Особливо зацікавлений зростаючим конфліктом між імперською Японією та Китаєм Джонс опинився в Манчукуо, де, поблизу від Калґана він зустрів свій кінець 12 серпня 1935, страчений після викрадення китайськими бандитами, яке сталось шістнадцятьма днями раніше. Те, як він помер, не є спірним моментом. Офіцер що проводив розслідування, лейтенант Королівських військ Міллар звітував, що Джонс був надісланий з однією кулею в голові, двома - в грудях.

Однак те, чому Джонс був убитий залишається предметом суперечок. Чи не було причиною те, що він був свідком подій великого Голоду, геноциду, на Україні, Голодомору? Очевидно так, але він не усвідомлював цього, оскільки пробиваючись з Японії до Внутрішньої Монголії він був оточений особами, що нині відомі як совєтські агенти впливу, якщо не гірше. Він ділив готельний номер у Токіо з Ґунтером Стейном навіть не знаючи, що цей номер використовувався для таємного радіозв'язку з Москвою совєтським шпигуном Річардом Зорге. Коли Джонс відбув в свою останню експедицію, він подорожував у авто, яке було надане містером Пурпісом, який керував компанією Востваґ Фюр, що була прикриттям совєтської шпигунської мережі на Далекому Сході. Іхній "білий російський" водій, Анатолій, зник після засідки, в той час як доктор Герберт Мюллер, з яким він подорожував був відпущений неушкоджений без сплати жодного викупу. Самі ж бандити по тому були розшукані, частково знищені, частково розсіяні, і так безпосередні замовники вбивства лишились втрачені для історії.

Можливо, Ґарет Джонс мав лише злостиву долю. Або ж він пав жертвою убивства, бо був людиною яка, як Ллойд Джордж сам написав, "знала занадто багато про те, що відбувається". Можливо, ми ніколи не дізнаємось. Але лишається беззаперечним те, що Джонс писав правду про Голодомор у той самий час, коли Дюранті цього не робив. І саме з цієї причини, тримовна валлійсько-українсько-англійська меморіальна дошка, що вперше побачить світ в Університеті Уельсу буде урочисто відкрита 2-го травня 2006 р. Це висвітлює пам'ять про гідну молоду людину, чоловіка, котрий хотів бути чесним журналістом, і, ймовірно, заплатив життям за це своє прагнення".

http://observer.sd.org.ua/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X