Новини
13.05.2006 Заява прес-служби Української Автокефальної Православної Церкви з приводу утворення «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)». Як повідомили ЗМІ, 29 березня 2006 р. Державним департаментом в правах релігій Міністерства юстиції України було зареєстровано статут нового релігійного об’єднання – «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)».  Таким чином відбулося остаточне – формально-юридичне закріплення – відходу від Української Автокефальної Православної Церкви заштатного архієпископа Ігоря (Ісіченка) та його прихильників, які впродовж 2003-2006 років перебували у  ізоляції від церковної більшості. Розглянемо цю подію з декількох точок зору: 1) канонічної, 2) еклезіологічної; 3) внутрішньої ситуації в УАПЦ та інтересів автокефального руху в Україні в цілому.

Канонічний аспект. Не визнаючи над собою влади Архієрейського собору УАПЦ та предстоятеля УАПЦ, обраного Помісним собором 2000 р., архієпископ Ігор неодноразово заявляв, що він та його клірики входять до складу Вселенського патріархату, перебуваючи під омофором митрополита УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі Костянтина. Проте, незважаючи на неодноразові прохання єпископату УАПЦ документально підкріпити такі твердження, архієпископ Ігор цього не зробив. Як можна легко зрозуміти, таких документів просто не існує. Це пояснюється тим, що рішення про прийняття кліриків, які перебувають на території України, в юрисдикцію Константинопольського патріархату, належить до компетенції Святішого Патріарха Варфоломія та Священного Синоду Константинопольського патріархату, а не першоієрарха УПЦ в США, якому доручена духовна опіка над православними громадами в США та західній діаспорі. Однак реальний стан речей зовсім інший. До складу «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)» входить один єпископ (заштатний архієпископ Ігор Ісіченко). Рішенням Архієрейського собору та Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 року відсторонений від управління Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ та заборонений в священнослужінні до покаяння (див.: Протокол засідання Архієрейського собору і Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 р.). Тому єпископат УАПЦ уникає євхаристійного та молитовного спілкування з архієпископом Ігорем. Так само чинить і єпископат УАПЦ в діаспорі, включно з Митрополитом Костянтином, який не лише не підтвердив того факту, що архієпископ Ігор знаходиться у його юрисдикції та уповноважений представляти його інтереси в Україні, але й систематично уникає співслужіння з ним. Отже, з канонічної точки зору, новоутворена «Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (оновлена)» є канонічно несамодостатньою церковною структурою та перебуває в повній канонічній ізоляції від православного єпископату в Україні та світі. Адже на сьогодні не існує жодного православного єпископа, котрий би був згідний співслужити з архієпископом Ігорем. Водночас, з точки зору православного вчення про Церкву, будь-який єпископ, що звершує Святу Євхаристію, робить це не самостійно, а у співслужінні з вселенським православним єпископатом.
Отже, не зважаючи на те, що архієпископ Ігор позиціонує свою структуру як «Помісну частину Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, головою якої є Господь наш Ісус Христос» (пункт 1.1 статуту ХПЄ), насправді вона є канонічно неповноцінною структурою, яка навіть не може самостійно поставляти для себе єпископів (оскільки для здійснення єпископської хіротонії необхідна участь двох або трьох єпископів).

Еклезіологічний аспект. Як свідчить церковна історія, тривале перебування в ізоляції від церковної більшості може вплинути на догматичну свідомість та психологію відокремлених таким чином, що в їх середовищі виникають та поширюються своєрідні еклезіологічні ідеї, які несумісні зі загальноцерковним Переданням. В середовищі УАПЦ (о) такі ідеї вже виникли давно. Аналіз богословських публікацій архієпископа Ігоря свідчить, що в них не містяться твердження, які могли б вважатися однозначно єретичними. Водночас деякі твердження архієпископа Ігоря свідчать про те, що він не має чіткої догматичної свідомості, а деякі з них можуть вважатися такими, що стоять на межі єресі. Зокрема, це стосується концепції архієпископа Ігоря про «чисту Церкву», яка нагадує сучасну редакцію єресей IV століття (рух так званих «кафарів» або «чистих»). Існує реальна загроза еволюції догматичної свідомості Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о) у бік ідеології, котра вже відома в церковній історії як єресь кафарів. УАПЦ (оновлена) може перетворитися на новий сектантський рух всередині Церкви, стати рухом новітніх оновленців, які будують свою «нову» Церкву, руйнуючи давні догматичні та канонічні традиції Православ’я. 

Внутрішня ситуація в УАПЦ та інтереси автокефального руху в Україні. Юридичне оформлення відокремлення від УАПЦ групи архієпископа Ігоря може позитивно вплинути на внутрішню ситуацію в УАПЦ, оскільки протягом багатьох років дії архієпископа Ігоря не були витримані у руслі канонічної дисципліни та ширили в УАПЦ анархічні, відцентрові тенденції. Водночас це зашкодить інтересам автокефального руху в Україні в цілому, оскільки недруги української церковної ідеї будуть тлумачити маргінальну УАПЦ (о) Ігоря Ісіченка (до якої за найоптимістичнішими прогнозами належить біля 20-30 парафій) як четверту православну юрисдикцію в Україні. Таким чином УАПЦ (о) стане чинником, котрий буде дискредитувати автокефальний рух в Україні як в очах її власної православної громади, так і в очах Світового Православ’я і, перш за все, Вселенського патріархату.

Патріархія Української Автокефальної Православної Церкви висловлює свій смуток з приводу виникнення чергового розколу в автокефальному русі України та підносить молитви до Господа, аби Він привів Українську Православну Церкву до єдності у єдиній Помісній Православній Церкві. 


Прес-служба Української Автокефальної Православної Церкви.
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X