Новини
30.05.2006 Книжники проти мафії? З і своїм Указом Ющенко запізнився. Референти, котрі рекомендували йому звернути увагу на розвиток української книжкової торгівлі, не доповіли: в центрі Києва вона практично знищена.

Приміщення в центральних районах столиці – це престижна нерухомість. Але з огляду на підтримання того ж самого престижу, а також іміджу Києва як європейської культурної столиці саме в центрі потрібно розташувати якомога більше, висловлюючись казенною мовою, «об’єктів культури». Саме до таких належать книжкові магазини. Це розумів навіть Кучма, ще 23 липня 1998 року підписавши Указ за №816/98, у якому, зокрема, сказано: «Органам та організаціям, уповноваженим у встановленому порядку здійснювати управління об’єктами державної власності, вирішувати питання щодо передачі виробництвам, підприємствам книгорозповсюдження в оренду терміном не менш ніж на 10 років приміщень, в яких вони розташовані». Далі там ще є про обов’язкову пільгову оренду для книгарень як неприбуткових організацій.

У 2000 році Кучма, так би мовити, перевидав цей Указ. Народний Президент Віктор Ющенко в цьому цілком згоден із своїм «антинародним» попередником. Про це свідчить Указ №243/2006 від 21 березня 2006 року «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні», підписаний ним. Згідно з Указом, Кабмін та інші органи виконавчої влади повинні сприяти розміщенню книжкових магазинів у будівлях державної власності та встановленні пільгових ставок орендної плати за наймання в цих будівлях площ, які використовуються для продажу книговидавничої продукції. Отже, книжковим магазинам при новій владі бути!

Проте, як удалося з ’ ясувати, зі своїм Указом Ющенко запізнився. Референти, котрі рекомендували йому звернути увагу на розвиток української книжкової торгівлі, не доповіли: в центрі Києва вона практично знищена. Причому ті книгарні, яких не вигнали з центру при старій владі, довиганяють уже при новій. Використовуючи при цьому схеми, на які варто звернути увагу відомству пана Луценка.

Книжники навіть підготували Президентові спеціального листа з докладним викладенням проблеми, який директор колишньої книгарні «Мистецтво» Наталя Мірошник за дивним збігом обставин спромоглася передати особисто в руки Віктора Ющенка на День Києва, 27 травня, в той самий момент, коли він у виставковому центрі «Київ Експоплаза» купував у антикварному відділі старожитності. Він обіцяв відреагувати. Але поки голова держави буде виконувати обіцянку, варто навести лише кілька прикладів із десятка тих, що мали місце.

«Методичну книгу» виганяли методично

Книгарня «Методична книга» належала до профільних, який в Українській РСР було не так вже багато. Знаходилася вона на Подолі, на вулиці Ярославській, 30. Цю адресу знали методисти-пропагандисти не лише в Україні, а й у Білорусі. Колишній директор магазину Любов Лещенко з ностальгією згадує черги, які вистроювалися перед входом ще до початку відкриття. Потреба в навчальній літературі не відпала і після 91 -го . Щоправда, зникла державна підтримка, змінилися форми поставок та розрахунків. Книгарня ставала приватним підприємством, правда, не прибутковим. Дехто брав кредит на розвиток, комусь удавалося їх повернути, хтось банкрутів.

-Але «Методична книга» якось трималася на плаву, - розповідає Людмила Василівна, яка працює в книжковій торгівлі 42 роки і сьогодні має замість магазину «точку» на Петрівці. –Зарплати, звісно, мізерні, виторги невеликі, а тут ще Подольська адміністрація, в чиєму відомстві знаходиться книгарня, почало підвищувати орендну плату. Ми апелювали до президентського Указу, де таким, як ми, передбачалися пільги. Нам відповідали, що ми – комерційна структура. Суму 22 тисячі гривень на рік «Методична книга» потягнути не могла. А коли там дізналися, що я пенсійного віку, взагалі почали виживати зі свого місця. Єдина для нас можливість хоч якось викрутитися – зробити приватизацію. Але для цього потрібні гроші, яких узяти ніде.

Далі відбулося наступне. Любов Лещенко звернулася за порадою і по допомогу до Голови Української Асоціації книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна. Той порекомендував певних людей, які допоможуть з приватизацією, але для цього їх треба ввести в склад членів трудового колективу і надати відповідні майнові частки. Одним із цих благодійників виявився В’ячеслав Кредісов, заступник Міністра оборони України. Він погодився інвестувати в «Методичну книгу» певні кошти, пообіцяв зробити ремонт, заплатити колективу зарплату і залишити книгарню книгарнею. Крім того, взяв на себе покриття боргів перед постачальниками.

Я тримав у руках протокол збору трудового колективу магазину і заяви людей про те, що свої майнові частки вони передають безоплатно панові Кредісову. Директор магазину напевне знає, що людям після цього були виплачені грошові компенсації, які помогли б протриматися на час пошуку нової роботи. Вони були не надто великими. Отримавши, таким чином, «контрольний пакет», пан Кредісов негайно перепродав приміщення. Ясно, що книжкового магазину там уже нема і навряд чи він там буде.

Півтора року приміщення взагалі пустувало, на дверях висів амбарний замок. Любов Лещенко каже: це пов’язано з тим, що нові власники хотіли також приватизувати бомбосховище, що належить магазину . Виграти справу в суді і повернути магазин жодних реальних перспектив не було. До речі, через деякий час В’ячеслав Кредісов через якусь провинність опинився під слідством і провів кілька місяців за гратами.

«Мистецтво» для Ківалова

З книгарнею «Мистецтво», яка була за адресою Хрещатик, 24, і яку знав без перебільшення весь читаючий Київ, повелися за таким же принципом. Проте діяли трошки інакшими, більш топорними методами.

Приміщення належить Міністерству аграрної промисловості України. Коли в 1996 році магазин вийшов із системи «Київкниги» і почав працювати самостійно, оренду платив справно. Цей факт навіть зафіксовано у судовій справі. Тому всі суди «Мистецтво» вигравало: вигнати магазин з триповерхового приміщення на підставі несплати оренди не вдавалося. В інакший спосіб закон не дозволяв: діяв згаданий уже президентський указ.

Так тривало до 2003 року, аж поки воно не перейшло в відання ДКТП «Хрещатик». Саме воно склало черговий позов до Шевченківського районного господарського суду. Позов прийняв у роботу прокурор С. Нечипоренко, який не приховував своїх родинних стосунків із «легендарним» головою ЦВК С. Ківаловим. Рішенням від 4 грудня 2003 року за №20/604 цей позов задовольнили. Хоча законних підстав на це не було. Далі розповідає Наталя Мірошник, тоді ще – працівник «Мистецтва»:

-Ми подали апеляцію. І мали право дочекатися її, як велить закон. Проте не дочекавшись її, уже 24 грудня був припис про виселення, а 26 грудня, буквально через два дні, що теж суперечить усім законодавчим нормам, судові виконавці виселили три поверхи книгарні за один день! Літературу та ікони пакували ногами, і все відбувалося на очах народного депутата від НСНУ Бориса Безпалого. Він чув, як виконавців називали фашистами. Найсмішніше, що в той же день сюди вселився благодійний фонд «Віват, Феміда!». Договір оренди укладався з Одеською юридичною Академією. Фактично – з донькою пана Ківалова. Добре, що знайшлася людина, яка виділила під зберігання для книжок належний їй підвал.

Далі починається найцікавіше. Саме тут, на третьому поверсі колишньої книгарні «Мистецтво» було розташовано славнозвісний транзитний сервер! Це відомо не лише з публікацій преси, а й з офіційних заяв СБУ. Ось, виявляється, для чого треба було викидати на вулицю книжки. Після «помаранчевої» перемоги магазин вдалося відсудити назад. «Ківаловці» встигли зробити там ремонт на $ 200 тисяч, і, звільняючи приміщення, розкурочили його, відриваючи навіть бильця від перил та унітази.

Проте на цьому митарства «Мистецтва» не закінчилися. Маючи надію на повернення, колектив магазину неодноразово писав листи до регіонального Фонду Держмайна. І щоразу отримували відмову після довгий місяців очікування, хоча закон вимагає давати відповідь упродовж 30 календарних днів. Магазин пустував, але таке місце довго не стоїть без діла. 15 листопада 2005 року таке собі ТОВ «Євро Альфа Експерт» просить надати їм приміщення на Хрещатику, 24, в оренду, а вже 28 грудня заїжджає туди. Виявляється, бажаючих на таке дороге місце більше не було… У працівників ТОВ «Мистецтво» є всі підстави вважати, що мають місце хабарі.

«Сяйво» і підроблені документи

Найстаріша книгарня Києва «Сяйво», яка розташована якраз навпроти Бессарабки, поки що залишається книжковим магазином. Відкрита в 1944 році, вона відтоді вважалася «фірмовою» книгарнею письменників. Тут для них завжди була дефіцитна література. Та й сьогодні в «Сяйві» найбільший асортимент книжок вітчизняних авторів, хоча в іншому відділі виставлено імпортну літературу.

-У квітні 2001 року, аби вижити, ми підписали засновницький договір із книготорговельною фірмою «Орфей-1», - розповідає директор книгарні «Сяйво» Марина Довга. - «Орфей-1» на той час позичив нам на рік кошти, і передав у тимчасове користування обладнання. Внесок «Орфею-1» до статутного фонду книгарні становив 5900 гривень. За всіма своїми зобов’язаннями перед «Орфей-1» «Сяйво» повністю розрахувалося. Повернуло тимчасову позику, викупило передане «Орфеєм-1» обладнання. Коли «Орфей-1» почав згортати свою діяльність, втрачати активи, кредиторів тощо «Сяйво» викупило в «Орфея-1» залишок нереалізованого товару. Повернуто «Орфею-1» і його внесок до Статутного фонду. На спільних зборах засновників 8 грудня 2004 року було зафіксовано розпад цього швидкоплинного союзу «Сяйва» та «Орфея-1». Зі складу засновників «Сяйва» було виведено «Орфей-1», а його двоє засновників увійшли до нас як фізичні особи.

Далі почала діяти схема, описана у випадку з «Методичною книгою». Один із колишніх «орфеївців» Ростислав Корнієнко, заручившись підтримкою трьох депутатів Київради, прізвища яких при потребі можна оприлюднити, перебирає під свій контроль 50% відсотків статутного фонду ТОВ «Книгарні «Сяйво». Це стає легітимним на підставі протоколу №15 загального збору колективу. І з цього місця треба докладніше.

Протокол віддають на графологічну експертизу. Процитую тільки кілька пунктів висновку: «Відтиск печатки на протоколі поставлено не печаткою, зразки відтисків якої надано для порівняльного дослідження», «Підпис у графі «Секретар зборів Корнієнко Ростислав Анатолійович» виконаний не Корнієнком, а іншою особою із застосуванням технічних пристроїв або шляхом перемалювання», «Є різниця між часом друку текстової частини протоколу та часом виконання підписів». Тобто, підписи були виконані раніше». Те ж саме – з печаткою, до того ж – підробленою. Тим не менше, незважаючи на висновки криміналістів, протокол у Шевченківському райсуді визнали дійсним.

І судовий позов задовольнили – книгарня «Сяйво» належить довіреним особам пана Корнієнка, які представляють, згідно з довіреностями, його інтереси в судах. Приміщення не звільнено лише через численні апеляції та зустрічні позови. Але Марина Довга зізнається – боротися з тими, хто затявся вигнати книгарню зі свого місця, вже немає сил.

Як бачите, лише декілька прикладів свідчать: Президентові доведеться видати ще не один Указ, аби впорядкувати книжкову торгівлю в Україні і зробити книгарні недоторканими принаймні на декілька років. Але кримінальні схеми діють швидше та ефективніше, ніж Укази глави держави. Тобто, скоро для видання Указів на підтримку книжкової торгівлі в Україні просто не буде підстав. Бо не буде самої торгівлі.

http://ua.proua.com
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X