Новини
30.05.2006 Чому деякі українці стали “рускіми” й заговорили ”по-російськи”
Ми, українці, чомусь соромимося нашої мови, не хочемо розмовляти нею, образно кажучи, відмовляємось від повітря і води. Парадокс?Так, але тільки на перший погляд. Корені цього стану речей - в нашій історії, у роках поневолення, геноциду, цькування Української нації з боку численних загарбників, зайд, шахраїв і злодіїв, що триває подеколи й досі.

Підстава цієї дивної “сором’язливості” - це той “інстинкт самозбереження”, який спонукав наших дідів і прадідів приховувати свою національність, свою культуру, свою мову, бо їх було поставлено перед вибором: або розмовляти чужою мовою, забути, що ти українець, або бути висланими, пограбованими, розстріляними. Віками окупанти ретельно нищили все краще, що було в українців: ліквідувалися українські інтелігенти, вчені, письменники, вчителі, інженери, журналісти, тобто ті прошарки суспільства, що є носіями національної ідеї, хранителями мовних і духовних скарбів народу. Нищили українських городян - розстрілами і депортаціями; українських селян - голодоморами і розстрілами, депортаціями, катуваннями…

Що таке Україна за минуле століття? Розстріли, голодомори, розстріли, голодомори, розстріли… “Ми увійшли в місто, - писав очевидець “установления советской власти” в Києві в лютому 1918-го, - трупи, трупи і кров…” Не просто трупи… Тоді вбивали: за те, що розмовляв українською, носив національний одяг, за портрет Шевченка в хаті. А ось події липня 1941 року в тому ж Києві: представників української інтелігенції енкаведисти зібрали начебто для негайної евакуації, вивезли за місто й убили - 5147 чоловік.

А ось ще свідчення: “Після виселення у травні 1944 року 120 тисяч кримських татар по Криму поширилася чутка, що тепер виселятимуть українців. Тоді українці почали записуватися “русскими”. Продовжимо від себе: і намагатися розмовляти російською. Чи не так Крим “перетворився” на “частину Росії”, про що так кортить галасувати російським політикам та їхнім лакузам в Україні? Між іншим, то була не просто “чутка” - насправді був готовий таємний наказ за підписами Г.Жукова і Л.Берії №0078/42 від 22.06.1944 про виселення всіх українців за Урал… І це тільки окремі факти і тільки 20 століття. А таке коїлося і 200, і 300 років тому…

Чи дивно, що після такого тотального геноциду українці, соромлячись власної мови, розмовляють або мовою чужинців, або паплюжать свою мову до невпізнання? Дивно, що ми взагалі існуємо, відчуваємо себе українцями! Інші європейські народи, потрапивши до подібної історичної пастки, взагалі зникали, розчиняючись у морі агресивних націй, а ті, що існують досі - є просто “етнографічний матеріал”, позбавлений мови, культури й усвідомлення, хто ж вони такі. Така доля, скажімо, бретонців, валлійців, каталонців, лужичан, вепсів…Та й навіть наших північних сусідів, білорусів. Ми відродили свою державу, яка, здавалося, назавжди відійшла в минуле, вибороли свою незалежність. То невже в нас не вистачить мужності й рішучості відродити свою мову?

Я звертаюсь до всіх, хто відчуває себе українцем, патріотом, кому не байдуже майбутнє нашої Батьківщини: годі соромитися нашої культури, нашої мови, наших звичаїв і наших коренів. Скажімо ж усьому світові, хто ми є, нашою мовою. Розмовляйте українською! Якщо забули - пригадайте. Якщо не знаєте взагалі - учіть! Не соромтеся, якщо будуть помилки, - головне саме прагнення до мови. Не зважайте на тих “розумників”, котрі стверджують, нібито, “щоб розмовляти українською, треба добре її знати”, роблять “зауваження”, а самі розмовляють поганенькою російською.

http://www.vox.com.ua/
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X