Новини
01.06.2006 ПОЕМА „СЕЛО” ІГОРЯ КАЧУРОВСЬКОГО-“художній підручник” з трагічної історії українського села 20-х – 30-х років 20 століття Зі  світової історії народів 20-го століття  відомо  багато трагічних сторінок. Але від кожного народу залежить, чи будуть пам”ятати про них нові покоління і весь цивілізований світ, чи просто забудуть.

Достойна поваги та здорової заздрості величезна праця єврейської спільноти, яка,  зернятко до зернятка, збирала в скарбницю пам”яті людської історію кожної загубленої душі свого багатостраждального народу.

Про Голокост  у часи Другої світової війни відомо всім, завдяки активній діяльності передусім усієї єврейської спільноти.

Зібрані документи і свідчення, поява художніх творів на цю тему, пошук  рятівників і  шана та вдячність Праведникам миру,  широке інформування суспільства, співчуття людським переживанням і відчуттю спільного болю і горя –  висвітлили певним чином цю  трагедію світового значення.

Надзвичайно трагічною, але на жаль, маловідомою  є сторінка історії України, яка розповідає про долю українців часів розкуркулення, примусового переселення і Голодомору 1932-33 та 1947 рр. Про неї, як і про Голокост,  повинен знати  світ. І цю важливу роботу за   українців ніхто не зробить. Нам є у кого вчитися, як донести нашу історію до серця кожної людини.

Найвищий час збирати свідчення   Голодомору і спогади ще живих учасників

трагедії українського народу. А їх залишається все менше і менше.  Важливу роль в цій  необхідній справі  могли б зіграти не надто численні опубліковані художні твори на тему Голодомору. В  школі вже вивчають твір Василя Барки  “Жовтий князь”. Тільки   автора, на жаль, вшанувати запізнились...

Ще 45 років тому поетом Ігорем Качуровським  на тему Голодомору була написана поема “Село”,але вона і досі не дійшла до масового українського і не тільки українського читача. Поема вражає  глибиною трагічного звучання, достойна прочитання і вивчення, а автор - нашої уклінної подяки.

 

     В  незалежній Україні ми не так давно отримали доступ до книг поважного автора. Це було пов”язане з горезвісним періодом нашої радянськості, або ж „совковості”, послуговуючись відомим терміном.

     Затьмареність умів була такою могутньою, що ні Кобзар, ні „Вічний Революціонер” Франко-Каменяр, ні Квітка-ломикамінь Леся Українка  не могли пробитися крізь ту темряву духовну до „широких верств” народу.  Що вже казати про молодших на яку сотню-півтори літ письменників... А що вже казати про тих, хто був означений коротким, жорстким і гірким словом „емігрант”... Ігор Качуровський і його творчість саме цим словом означені в часі та просторі української літератури, тому пробивалися його твори до рідної України непросто.

     Український поет, прозаїк та перекладач, теоретик літератури та літературознавець, чиї твори відомі також під псевдонімами Хвеодосій Чичка та ін., Ігор Качуровський народився 1 вересня 1918 року в місті Ніжині на Чернігівщині.  У 1944 році закінчив Курський педінститут. Виїхав до Австрії. У 1958-1962 роках, уже в Аргентині, був слухачем Графотехнічного (літературного) інституту в Буенос-Айресі. Згодом там же викладав на курсах при Університеті Спасителя. Із 1969 року мешкає в Мюнхені, де з 1982 – професор Українського Вільного Університету.  На базі курсу лекцій, прочитаних у цьому університеті, видав книгу „Основи аналізу мовних форм (Стилістика) – Мюнхен-Ніжин, 1994, з ґрунтовною післямовою Олександра Астаф”єва.

     Як автор  поетичних збірок Ігор Качуровський відомий передусім такими книжками: „Над світлим джерелом”, „В далекій гавані”, „Пісня про білий парус”. Як прозаїк – збірками оповідань „Шлях невідомого” та „Дім над кручею”, повістю „Залізний куркуль”.

      Письменник І.Качуровський долучився до літературознавства такими непересічними працями, як  „Строфіка”, „Новела як жанр”, „Фоніка”, „Нарис компаративної метрики”. Він упорядкував „Хрестоматію української релігійної поезії” та видану у Львові 1999 року „Італію в українській поезії”. Переклав багато творів з італійської, іспанської, французької, російської, польської мов.  Його книги теж перекладалися.  У 1979 році в Австралії вийшла книга Ігоря Качуровського „Шлях невідомого” в перекладі Юрія Ткача  англійською мовою і увійшла до списку рекомендованої світової літератури для школярів і студентів.

В останні п”ять років Україна отримала нові твори Ігоря Качуровського. Антологія ”Стежка крізь безмір. Сто німецьких поезій (750-1950) ”є останньою з поважного ряду попередніх праць “Пісня про  білий парус” 1971 р. , переклад Франческо Петрарки 1982 р., збірка перекладів ”Золота галузка” 1991, “Окно в українскую поезію”.

      Поема “Село” і збірка “Осінні пізньоцвіти” вийшла в Україні в 2001р. тисячним накладом з передмовами Івана Дзюби і Олександра Мороза.

      Український Вільний університет у Мюнхені в 2002 –му видає збірник літературознавчих праць “Променисті сильвети”. Силуети близько сорока видатних постатей української літератури привернули увагу Качуровського-науковця.

      Остання фундаментальна праця талановитого вченого “Генетика і архітектоніка. Література європейського середньовіччя. Том 1.” Вийшла у видавництві Києво-Могилянська Академія у вересні 2005 року.

  Але    ще не всі книги Ігоря Качуровського вже побачили світ. Готові до друку три фундаментальні праці автора: український сонетарій, повне зібрання перекладів “Круг понадземний” та  “Вікна у Світ”, збірка радіоскриптів про найвидатніші постаті світу, які протягом 20-ти років звучали на хвилях “Радіо свобода” Нові видання чекають свого часу та, безумовно, знайдуть свого читача.

   Сьогодні можна стверджувати, що Ігор Качуровський – один із найцікавіших письменників в українські літературі двох століть – минулого і теперішнього.     Письменник – лауреат премії імені Максима Рильського. Він віддав літературі майже пів століття щоденної праці.

Не лише в літературі еміграції, або ж  у „літературі української діаспори”, як досі було прийнято означувати цю розлогу й всуціль вкриту „білими плямами” гілку дерева питомої літератури.

    Поема „Село”, яка вперше з”явилася  друком у містечку Ульмі 1960 року  - окрема сторінка у творчості Ігоря Качуровського. – Як за формою, так і за тим особливим настроєм, тим духовним письмом, яке вирізняється на фоні його інших поетичних творів. Адже Ігор Качуровський – представник неокласичної течії в українській літературі, про це він і сам не раз нагадував у  певних передмовах, післямовах чи інтерв”ю.

 В цій поемі записані свідчення про трагічні події 1929-33 рр. - мешканців легендарного села Крути, відтворені і художньо оформлені українським поетом, - свідчення, які могли б підтвердити мільйони інших  свідків по всій Україні.

     Уже з першого рядка поеми „Село” Ігор Качуровський конкретизує час оповіді, що непомітно виливається у своєрідну сповідь: „Рік сорок другий. Я в своїм селі”. Полотно твору розгортається, показуючи – ретроспективно – українське село тридцятих років. Років лютого, злочинного голодомору.

     Незапам”ятні, як на завтрашнє  покоління українців, часи збережені письменником у слові гранично, до болю реалістично, межово скрупульозно. До німотного крику, який рветься з душі, вимагає заперечень, спростувань.  – Хіба могло так бути в Україні? У країні масних чорноземів? У двадцятому столітті? Голод, людожерство і світле комуністичне майбутнє єдналися в один кривавий клубок часу – мертві з живими і напівживими, закатовані чужими і своїми, розпросторені понівеченими тілами у вічність українці й досі дивляться звідти на нас чорними проваллями черепів. Промовляють мовчазними устами. Письменник Ігор Качуровський дав їм Слово, знайшов у собі силу волі та силу Духу, щоб  не зупинитися перед ворітьми пекла, яке змальовує, а показати його ще й зсередини.

        „Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього” . – Нам про це ще раз нагадала поема Ігоря Качуровського „Село”.Багатопластова ретроспекція (і тридцяті, і двадцяті роки просіяні не лише крізь сито пам”яті автора, а й крізь сито історичного часу, який минув відтоді), а також – найпростіші й тому надзвичайно вражаючі художні засоби ліро-епічної поеми „Село” зайвий раз підкреслили майстерність письменника. Він віртуозно володіє словом. Він – глибокий і неперевершений лірик у цій, все ж не наскрізь ліричній, поемі. Із ситуації, коли сам фактичний матеріал чинить опір авторові, який намагається викласти цей матеріал віршовано, автор вийшов переможцем. І судією, і обвинувачем, і свідком.

 

І в неба просячи страшного суду,

Назустріч ночі, вітрові й дощу,

Сказав я, що ніколи не прощу,

Ніколи не прощу і не забуду.

„Така лиха пам”ять”... І, як писав французький письменник Еміль Анріо, - мертві живуть, допоки є живі, щоб про них пам”ятати.

     Пам”ять історична і пам”ять пророча, пам”ять зневажена і пам”ять вдячна, - така пам”ять поеми „Село” Ігоря Качуровського.

      Поема „Село” може замінити собою кілька підручників з історії, бо, по-перше, не грішить ні „перегинами”, ні викривленням фактів, ні зайвістю менторських сентенцій. Це – „художній підручник”, коли можна так сказати – з історії українського села 20-х-30-х років. Того села, якого ніби й не було для тих, хто писав відомі підручними з нашої історії, сором”язливо замовчуючи те, що в цій історії мало таке жахітне місце. Місце, яке нічим не замалюєш, бо все одно крізь фарби проступатиме кров ... Тому та „історія” з колишніх підручників справді схожа на щось, чого не було, написана тими, хто там не був....

     Ігор Качуровський пише про те, що пережив не лише самим фактом свого життя, а й фактом своєї душевної і духовної присутності в „отакій історії нашого народу”.

      Поему „Село” непросто читати. Це не те, що можна читати „надобраніч”. І не те, що можна читати з нудьги або з потреби „щось” почитати. Цей твір тяжкий, мов добрий шмат горя, надкушений мимохіть. Він вимагає душевних сил на прочитання й осмислення. Це – не докір письменникові, а – дяка йому. Таких творів нам треба. Щоб   нові покоління молодих і старших українців не лишалися в святому переконання, що на світі існують лише любовні романи та гороскопи, „латиноамериканські” серіяли в книжках і фільмах  та історичні романи, в яких  казкові персонажі творять свою казкову дійсність, якої ніколи не було і не могло бути.

     Але саме тому, що читати поему „Село” тяжко, сумно й гірко, вартість її – безсумнівна. І для нинішніх, і для завтрашніх читачів теж. Саме таких читачів поема і має. Зрештою, як і все, що написане рукою Ігоря Качуровського.

      Доробок письменника засвідчує його універсальний, поліфонічний талант. Чим далі, тим складніше знайти в українській літературі  унікальних за силою таланту і працьовитістю творців, що уособлюють  своєю працею поєднання  і поезії, і прози, і філологічних пошуків, і літературної критики та літературознавчих  відкриттів. Ігор Качуровський  довів своєю творчістю, що він такий унікальний талант уособлює. І вже  цим  вартує Національної премії імені Тараса Шевченка в галузі літератури.

Надія Степула, письменниця, лауреат літературної  премії „Благовіст”, журналіст радіо „Свобода”.

http://www.cun.org.ua/
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X