Новини
17.11.2004 „Леґітимація фальсифікацій результатів народного волевиявлення є кричущим порушенням Божого закону”

Директор Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету Мирослав МАРИНОВИЧ коментує перші в історії України теледебати між кандидатами в Президенти України.

 

— Пане Мирославе, прошу дати загальну характеристику теледебатів між кандидатами на посаду Президента України, які відбулися 15 листопада. Яке значення цих дебатів загалом для українського суспільства? Які можуть бути їх наслідки?

— Усе українське суспільство однозначно схвалило сам факт телевізійних дебатів між кандидатами. Дуже сподіваюся на те, що такі дебати від самого початку наберуть вигляду традиції, яку в майбутньому дуже важко буде скасувати. І тут уже дуже мало значить, хто з кандидатів виграв, а хто — програв, бо від теледебатів виграє демократія, все суспільство. Особливо важливими були ці дебати в нинішніх умовах, коли один із кандидатів, а саме: Ющенко, не мав рівного зі своїм опонентом доступу до ЗМІ.

— Під час виборчої кампанії кандидати не раз згадували про свою релігійність, хоча релігійна тематика на теледебатах фактично не звучала. Лише В. Янукович сказав, що його благословили різні православні первоєрархи. Як Ви вважаєте, чому цей елемент агітації не був використаний?

— Він, власне, був використаний — Ви ж самі зауважили, що про свою особисту релігійність і про факт благословення говорив Віктор Янукович. До речі, цим самим він поставив своїх захисників із духовенства УПЦ (МП) в доволі незручне становище, оскільки днем раніше, коли обговорювався факт благословення митрополитом Сабоданом Віктора Ющенка, з їхніх уст прозвучала думка, що це, мовляв, неетично з боку Ющенка використовувати факт такого благословення в публічній політиці.

Я особисто не вважаю, що факти благословення слід приховувати, — навпаки, мені приємно, що кандидати усвідомлюють суспільне значення церковного благословення. Більше значення, однак, для мене має питання, якою мірою кандидат, який отримав таке благословення, може вдаватися до порушення Божого закону. Адже використання влади, особливо силових структур, для фальсифікації результатів народного волевиявлення; брутальний тиск на місцевих службовців та журналістів з метою леґітимації таких фальсифікацій є кричущим порушенням Божого закону.

— Чи можна сказати, що на теледебатах не було перейдено морально-етичний рубікон?

— У сенсі невикористання кандидатами брудної лексики — так. Однак не в сенсі допустимої межі лукавства. Мені особисто видається вкрай лукавим, коли чинний прем’єр-міністр намагається виставити себе опозиційним лідером, який засуджує чинну владу, яку сам же й уособлює.

— Відійшовши від самих дебатів, зупинимося на релігійному чиннику перед другим туром виборів. З різних регіонів ми чуємо інформацію про прямолінійну агітацію єрархією, священиками та мирянськими організаціями УПЦ (МП) на чолі з її Предстоятелем Митрополитом Володимиром за провладного кандидата В. Януковича. З іншого боку, ряд інших провідників Церков висловили стурбованість станом виборчої кампанії. Як Ви думаєте, чим викликана така активність Церков і що в ній є нового порівняно з попередніми роками?

— Пряма агітація священнослужителя за конкретного кандидата свідчить про брак християнської культури й нерозуміння природи Церкви. Це характерно для більшості Церков та релігійних організацій України, і в цьому озивається важкий період тоталітарного підпорядкування Церкви. Вину за таку агітацію несе не тільки саме духовенство, а й ті державні службовці чи політичні діячі, які недозволеними методами змушують його до цього.

І все ж таке використання Церкви з політичною метою не є чимось новим у реаліях посткомуністичної України. Ми можемо лише втішатися, якщо фактів такої священичої агітації стає менше, або жахатися, якщо їх стає більше. Проте що все-таки є новим у цій передвиборчій кампанії, так це виразне засудження Предстоятелями п’яти Церков порушень виборчого права — засудження з позицій християнської моралі. Здається, вперше за роки незалежності керівники окремих Церков зважилися назвати „представників різних гілок влади” і „керівництво навчальних закладів та вихователів” серед тих, хто під час виборів порушує закон і принцип виховання молоді. Цим самим ці Церкви явили приклад того, як можна, не втручаючись у безпосередню політичну діяльність, обстоювати принципи справедливості та моралі, без дотримання яких сама політична діяльність набуває демонічних рис.

— Чи можна сказати, відсторонившись від виборчої тематики, що релігійний чинник в Україні є важливим елементом побудови демократичного громадянського суспільства, оскільки Церква є найбільш авторитетною інституцією серед населення і її думка з різних питань є важливою для вірних і влади?

— На жаль, український політикум все ще бачить Церкву радше як інструмент суспільного впливу, ніж як гарант суспільного добра. Відтак, негативно реагуючи на маніпулювання Церквою, ми часто робимо відруховий висновок: „Церква повинна мовчати”. Цей висновок надто емоційний, щоб бути правильним. Якщо в державі мають місце порушення державного і Божого закону, Церква не має права мовчати, інакше вона буде нести моральну відповідальність за толерування злочинів, вчинених державними службовцями. І в цьому сенсі, як Ви сказали, вона є важливим елементом побудови демократичного громадянського суспільства. Коли ж справедливі умови життя, зокрема виборів, у державі забезпечено, Церква справді повинна зберігати належне мовчання, „думаючи про вічне”, бо зміна конкретних урядів чи слуг народу — це не сфера її компетенції.

Львів, 16 листопада 2004 року
Розмовляв Тарас Антошевський

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X