Новини
28.09.2006 ІСТОРІЯ, ЯКУ НЕ МОЖНА ЧИТАТИ БЕЗ БРОМУ У Дніпропетровську відбулася П'ята Міжнародна конференція з історії Голокосту, присвячена 65-й роковині трагедії Бабиного Яру. Голокост (Катастрофа, англ. Holokaust - всеспалення, іврит - Шоа - катастрофа, нещастя) - загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів осіб) внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і захоплених нею територіях у 1943-1945 роках. У нацистській фразеології - «остаточне вирішення єврейського питання». На території України нацисти знищили понад півтора мільйона євреїв. У конференції взяли участь вчені-фахівці з історії Голокосту з Біларусі, Ізраїля, Литви, Польщі, Росії, США, України - історики, філософи, психологи, культурологи, представники релігійних конфесій. Конференція мала назву «Міждисциплінарні підходи до вивчення Голокосту в Україні».

У 2000-му році у Стокгольмі відбулася Міжнародна конференція голів держав - членів Ради Європи та США і Канади. Делегацію України на конференції очолював тоді прем'єр-міністр України Віктор Ющенко. В ухваленій Стокгольмською конференцією Декларації сказано: «Катастрофа фундаментально переглянула основи цивілізації. Її безпрецедентний характер завжди матиме всезагальне значення». Конференцією ухвалене рішення рекомендувати вивчення історії Голокосту у країнах Ради Європи, до яких належить і Україна. Особливістю п'ятої міжнародної конференції у Дніпропетровську стало те, що на ній був зроблений порівняльно-історичний аналіз Голокосту та голодоморів як найтрагічніших сторінок історії України, а також інших видів геноциду.

У вступній лекції професор Дан Міхман з єрусалимського університету «Рамат Ган», зокрема сказав: «Проблема вивчення Голокосту особливо стосується України, з огляду на Голодомор, і ми мусимо співпрацювати у вивченні цих явищ». (Зазначимо, що слово «голодомор» нарешті увійшло до словника вчених, котрі вивчають проблеми геноциду, і, говорячи англійською, Дан Міхман вимовляв це слово цілком по-українськи).

Україна стала першою з країн колишнього Радянського Союзу, де вивчення історії Голокосту стало обов'язковим у загальноосвітніх школах. Методиці вивчення історії Голокосту була присвячена промова Олександра Мовчана, заступника директора Науково-методичного центру Міністерства освіти і науки України.

Учасники конференції обговорили питання поглядів християн та євреїв на Голокост, історичні джерела, психологічні питання і етичні аспекти вивчення його історії, загальні погляди на причини і наслідки геноцидів, відображення Голокосту у фільмах та музиці, особливості Голокосту у румунській зоні окупації. У доповіді, присвяченій методиці викладання в університетах України історії Голокосту, Голодомору та інших геноцидів, доктор Ігор Щупак, директор Всеукраїнського центру вивчення Голокосту «Ткума» зазначив:

«Порівнювати геноциди - не надто обґрунтований підхід. Як можна порівнювати кількість вбитих, якість вбивств, говорити, який геноцид був страшніший. Цього не можна робити. При вивченні Голокосту, Голодомору ми мусимо звертати увагу на психологію сприйняття матеріалу. Треба зважати на сприйняття людьми чужого болю. У сучасному світі якщо болить не мені, це болить не дуже... Коли ми, скажімо, викладаємо історію Голокосту для української аудиторії, а Голодомору - для єврейської аудиторії, мусимо зробити так, щоб люди приміряли цей страшний одяг на себе, на своїх рідних.

Тема Голокосту у світі широко досліджувалася, є багато фактологічних матеріалів щодо Голокосту, і це має стати зразком для дослідження голодоморів в Україні. Наразі навіть невідома точна кількість жертв Голодомору 1932-1933 років, і українські вчені беруть за приклад досвід дослідників Голокосту.

Щодо Голокосту і Голодомору, дуже важливою є чіткість визначень. Що таке геноцид? На жаль, досі немає чіткого визначення геноциду. Найпростіше визначення - це політика масового знищення певних груп населення за певною ознакою - расовою, національною, релігійною, етнічною і навіть соціальною. У Конвенції ООН 1948 року зазначено, що геноцид - це один з наступних актів з наміром знищити цілковито або частково певну національно-етнічну чи релігійну групу: вбивства, завдання серйозної тілесної чи психічної шкоди членам цієї групи, умисне нав'язування цій групі умов життя, які призводять до фізичного знищення, вживання заходів з метою перешкоджання народжуваності, насильницьке переміщення дітей до іншої групи. З цього випливає, що геноцид означає дії, спрямовані проти групи людей інколи навіть без безпосереднього акту вбивства.

На нашій конференції говорили, що геноцид є природньою політикою тоталітарних режимів. Але є і прояви геноциду, який здійснювався нетоталітарними режимами, наприклад - геноцид вірменів у Туреччині, з іншого боку, були і є тоталітарні режими, які не проводять політику геноциду. Якщо взяти ознаки фашизму, то майже усі вони наявні у сучасній Росії: заперечення демократії, пригнічення опозиції, терор як метод пригнічення інакомислення, культ вождя, соціальна демагогія, пошук ворогів нації, культ сили, шовінізм, агресивна зовнішня політика. Але тоталітарність режиму не є обов'язковою умовою для проведення політики геноциду.

Коли ми говоримо про Голодомор і Голокост, люди сприймають це, коли бачать універсальність явища, а вже потім можна казати про унікальність того чи іншого явища. Щодо голодоморів, на мій погляд, тут є проблеми, пов'язані з тим, що Голодомор 32-33 років за якісними характеристиками відрізняється від першого (1921-1922) і третього (1946-1947) голодоморів. Бо був штучно організований. Влада несе повну відповідальність за те, що відбувалося в країні, і про це треба говорити.

Що стосується викладання. Ми просимо студентів, щоб вони нагадали відомі їм приклади геноциду. Те, що було у Камбоджі у 1975-1979 роках, те, що зараз відбувається в Африці - конфлікт між тутсі і хуту (до речі, це приклад, коли тоталітарного режиму немає), трагедію вірменського народу (1915), і це теж випадок, коли тоталітарного режиму не було, не було й релігійного чинника. Ми кажемо про Голодомор, і тоді сприймається те, що ми кажемо про Голокост, - спільні риси Голокосту і голодоморів в Україні. З людської точки зору це так, бо є певні моменти, які позначилися на національній свідомості. Перше - це масштаби національної трагедії. Для українців, для євреїв це безпрецедентні трагедії. По-друге - тяжкі наслідки для багатьох подальших поколінь, для десятиліть подальшої історії. І, нарешті, глибина шкоди, заподіяної національній свідомості, у тому числі на особистісному рівні. Будь-який геноцид масово плюндрує індивідуальну свідомість. І відбувається ескалація зла. Коли зло і вбивство стає нормою, це відбивається на національній свідомості дуже серйозно. Так, згідно з державною політикою антисемітизму у нацистській Німеччині, законослухняні громадяни повинні були виявляти і видавати каральним органам євреїв і брати участь у їх переслідуванні. І співучасть у вбивствах стала нормою лояльного ставлення до режиму. Що стосується унікальності трагедії - унікальність Голодомору полягає у позбавленні фізичної можливості існування мільйонів громадян власної країни для вирішення ідеологічно зумовлених соціально-політичних завдань, а саме - підриву соціальної бази опору комуністичній владі, забезпечення тотального контролю з боку держави за верствою населення тощо. Унікальність Голокосту - у тоталітарному характері нацистської ідеології та у втіленні її у спланованому, методично впроваджуваному масовому вбивстві євреїв саме за те, що вони народилися євреями.

Виникає багато філософських питань, скажімо, історики не знайшли документи, де б містився приказ знищити поголовно всіх євреїв. Такого документу, мабуть, і не було. До речі, у молодотурків такий документ був - вони написали «беремо на себе відповідальність - в історичному часі це завдання (знищення вірменів на території Османської імперії) буде вирішене». Професор Єгуда Бавер зазначає, що саме трагедія вірменського народу є найближчою за характером до трагедії єврейського народу. Але є багато відмінностей. Коли студенти запитують, які це відмінності, ми відповідаємо так: вірмени могли врятуватися, покинути країну, піти на територію, що контролювалася російською армією, чи втекти до країн Європи. Якщо вірменин приймав іслам, його це могло врятувати. Що стосується євреїв - жоден з цих чинників системно не діяв. І у цьому теж є унікальність Голокосту. Унікальність не тільки у тій машині знищення, яка існувала, а й у реакції на це знищення з боку інших країн, у тому числі так званих демократичних. Як сказав діяч на прізвище Шикльгрубер: «Ставленням до єврейських біженців демократична Європа показала своє ставлення до єврейського народу взагалі».

Коли ми говоримо про Голокост, ми не можемо забувати і про страждання українського народу під час війни. Але українці могли жити на цій окупованій території, євреїв знищували. Коли ми кажемо про Голодомор, ми говоримо, що він був спрямований на знищення українського селянства, українського народу. Але разом з українцями тут вмирали і євреї, росіяни, білоруси, поляки, литовці, німці та інші. Рятуючись від голодної смерті, люди тікали до великих міст. Тільки на вулицях Києва протягом січня-лютого 33-го року були підібрані 918 померлих від голоду євреїв, за 10 днів березня - 249. У Бердичеві на [християнському цвинтарі були поховані понад сто небіжчиків, померлих від голоду, а на єврейському - сорок. Українців було знищено більше. І досі невідомо - шість, чи сім, чи дев'ять мільйонів. З'ясувати це - завдання не тільки українських дослідників. І єврейські вчені, які досліджують Голокост, можуть внести свій доробок у те, щоб Голодомор, принаймні 32-33 років, був визнаний як геноцид проти народу України на міжнародному рівні. І не окремими країнами, а усіма, і, у тому числі, визнаний Росією», - сказав у своїй доповіді Ігор Щупак.

До цього мало що можна додати. Хіба що наступне - об те, що сказав пан Щупак, вщент розбиваються намагання недоброзичливців нашої держави посіяти в Україні зерна злоби, антисемітизму, національної нетерпимості. Українці і євреї - два народи, які у Європі понесли найбільші втрати від геноциду, зазнали найбільших національних трагедій. І українці, і євреї мають схожі історичні долі і схожі національні цілі: довгу бездержавність, змагання за збереження національної ідентичності, мови, звичаїв, створення національної держави. Ці цілі поставлені для українців українським націоналізмом, для євреїв - сіонізмом. Відтак і український націоналізм, і єврейський націоналізм (сіонізм) за своїми завданнями, цілями, способами досягнення цілей дуже близькі. І неспроста і у царській Росії, і у СРСР спецслужби імперії постійно забивали клин між українцями і євреями, між українськими і єврейськими націоналістами шляхом провокацій, розповсюдження антисемітських і антиукраїнських анекдотів, перекручення історії. Бо об'єднання українських і єврейських націоналістів проти імперського монстра призвело б до такого вибуху, якого імперія, вочевидь, не витримала би ще задовго до 90-х років минулого сторіччя. На жаль, кремлівські інквізитори де в чому досягли успіху, і сліди насадження розбрату наявні і сьогодні, і не лише сліди, а й намагання той розбрат посилити. Є й історичні корені антисемітизму в Україні, хоч реальних умов для його існування сьогодні немає. Але хіба не єднає українців і євреїв історія двох народів, яку не можна читати без брому?

І вивчення історії геноциду, у якій Голокост і Голодомор стоять поряд, є певною мірою щепленням від хвороби, яка мусить зникнути назавжди, ім'я якій - ксенофобія.

Геннадiй Сахаров
http://maidan.org.ua/
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X