Новини
13.10.2006 ВИГНАТИ МІНЯЛ З ХРАМУ Ми багато чого не знаємо про місто, у якому живемо. Частково з причини власної нецікавості, частково тому, що цілі шари історії Дніпропетровська від нас приховувалися, або тому, що офіційна радянська історія гіпертрофувала одні історичні події і свідчення і перекручувала інші. Ми не знаємо справжньої історії окупації міста військами нацистської Німеччини і фашистської Італії, мало знаємо про події часів революції і громадянської війни на Дніпропетровщині, майже зовсім не знаємо про діяльність українських націоналістів на території області, не знаємо історії національних і релігійних громад міста. Не знаємо і не хочемо знати (про що свідчать помпезні святкування «роковин» указу Катерини другої про «заснування» Катеринослава) справжньої історії виникнення міста перед дніпровськими порогами. Справжню історію міста, без купюр і перекручень, вочевидь, ще напишуть.

Сьогодні достеменно відомо скільки у Дніпропетровську проживає українців, росіян, євреїв, німців, греків, якутів, казахів, чукчів, мордвинів тощо. Але немає і не може бути статистично достовірної інформації про кількість прихильників християнства, юдаїзму, ісламу, індуїзму, прибічників інших релігій. Бо релігійні переконання - річ інтимна і вони не визначаються виключно належністю до якоїсь конкретної парафії. Вочевидь, дуже небагато людей у місті знають, де знаходилася караїмська кенасса, де будинки, у яких були мечеть, римсько-католицький костел, скільки у місті було синагог, православних церков і скільки є зараз, чи були у місті храми інших релігій. Історія релігійного життя міста, цікава і часом трагічна, також ненаписана. Часи, коли релігія оголошувалася опіумом для народу, минули зовсім недавно і наслідки релігієборства даються взнаки і зараз. І якщо різноконфесійне християнство відроджується як напівофіційна (дякувати Богові, що не офіційна - авт.) релігія, якщо дніпропетровські юдеї відновили хоральну синагогу і мають змогу в ній молитися, якщо протестанти-лютерани мають сьогодні у місті кирху, то християнам-католикам і мусульманам досі не щастить з поверненням релігійних споруд, які, згідно з Постановою Верховної Ради України від 23.04.91 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Указом Президента України №125 від 04.03.92р. мають бути повернені релігійним громадам.

Мусульмани, схоже, змирилися з тим, що будівлю за адресою вул. Херсонська, 3, над якою ще у 50-ті роки минулого сторіччя здіймався символічний мінарет, під приводом того, що будівля капітально змінена і в її перебудову вкладені значні кошти, не повертають (чи не правда, серйозний привід для невиконання Постанови Верховної Ради і Указу Президента?).

 

Інша ситуація з будівлею римсько-католицького костелу, яка сьогодні належить американській фірмі «Дагсбері Інкорпорейтед». Згадайте, з чиїм ім'ям пов'язується ця назва. Згадали? Правильно - з ім'ям нашого каліфорнійського в'язня, засудженого у США до 9 років утримання федеральним коштом.

Костел, який був прикрасою дореволюційного Катеринослава, був побудований у 1877 році коштом об'єднаної релігійної громади міста і переданий у власність римсько-католицькій громаді. Його відібрали у католиків ще 1927-року, коли будівля була націоналізована, фактично конфіскована. Напочатку 30-х років священики і низка парафіян були репресовані. Як костел, будівля знову використовувалася у 1941-1943 роках, коли Дніпропетровськ був окупований спочатку німецькою, а потім іта­лійською армією. Відновлена підчас війни римсько-католицька громада припинила існування у 1948 році внаслідок антирелігійної полі­тики влади і правлячої у СРСР партії.

Після проголошення державної незалежності України Дніпропетровська римсько-католицька громада у березні 1992 року була відновлена і є правонаступницею однойменної громади міста Катеринослава. Відтак і будівля костелу має бути передана громаді, яка у 1993 році зажадала її повернення. Проте після кількарічних зволікань з передачею костелу римсько-католицькій парафії Святого Йосифа будівля всупереч Указу Президента України на підставі розпорядження Кабінету міністрів України від 21.10.96 р. (згадаємо хто тоді був прем'єр-міністром) у 1997 році була передана у комунальну власність Дніпропетровської області. Після того все йшло за вже знайомим дніпропетровцям сценарієм - ку­півля приватною фірмою, перепродаж і поява так званого «добросовісного покупця», за яким суди визнають право власності. Ані візит до Дніпропетровська Апостольського Нунція Антоніо Франко, ані звернення особисто Папи Римського до Президента України, ані особиста обіцянка Леоніда Кучми розібратися у ситуації, дана президентові Польщі Олександрові Квасьневському, ситуації не поправили - костел для дніпропетровських римсько-католиків залишається мрією, близькою, але недосяжною. Вони протягом 14 років відправляють служби біля костелу просто неба.

 

Останнім часом ситуація навколо будівлі костелу вкрай загострилася і викликає неабияку тривогу. Фірма-власник у липні 2005 року намагалася здійснити реконструкцію приміщення костелу, пов'язану із змінами його основних носійних конструкцій. На це вона не отримала дозволу Дніпропетровської обласної консультаційної ради з питань охорони культурної спадщини, бо запропоновані зміни не відповідали первинному архітектурному рішенню храму, який є пам'ят­кою архітектури. (Добре, що костел не був виведений зі списку тих пам'яток, як це сталося з готелем «Асторія», приватизованим за такою ж схемою - ред.).

А 28 липня цього року у будинку сталася пожежа, згідно з висновками експертизи - «внаслідок короткого замикання і загоряння будівельного сміття».

Якого будівельного сміття, від яких, заборонених консультаційною радою, робіт?

Сьогодні кожен, проходячи повз будинку на Карла Маркса, 103, може бачити, що фасад будівлі покритий будівельною захисною сіткою, всередині будинку проводяться якісь роботи. Чи дійсно випадково сталася пожежа? Чи пожежа не є приводом, щоб розпочаті заплановані фірмою-власником будівельні роботи? Відповіді на це запитання немає.

Як немає відповіді і на запитання - доки в порушення законів, постанов і указів культова будівля знаходитиметься у власності «добросовісної» фірми і доки законний історичний власник храму - римсько-католицька парафія Святого Йосифа молитиметься на його сходинках, умовляючи владу виконувати її прямі обов'язки?

Ми таки погано знаємо історію свого міста і ще гірше те, що не хочемо відновлювати ані його архітектурне історичне обличчя, ані справедливість щодо співгромадян, членів міської громади, котрі мають всі права на вільне спілкування з Богом у власному, побудованому на кошти міської громади, храмі.

Агов, пане Куліченко, пані Дєєва, пане Вілкул, відгук­ніться! Принаймні поясніть і римсько-католикам, і жителям обласного центру, що відбувається.

Заодно поясніть мусульманам, чому вони досі не мають мечеті, також побудованої коштом жителів.

Газета «Ліца» готова надати Вам можливість висловити Вашу думку з цього приводу.

Геннадiй Сахаров
http://www.the-persons.com.ua/
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X