Новини
15.10.2006 Покрова й Україна Ярослав Сватко

Буття народу багато в чому нагадує життя звичайної сім’ї – із сімейними святами включно. Ми святкуємо День незалежності як день народження держави, є й інші свята, які дають змогу провести схожі паралелі.

Але сучасна Україна втратила б свій колорит театру абсурду, якби ми не мали в нашому державному календарі декількох свят, які не мають жодного стосунку до суто української традиції. Одне з них – це військове свято.

Кажуть, ще в княжі, домонгольські часи, професійним святом військових усталилася Покрова. Ще кажуть, що імпортували ми його з Візантії. Важко оцінювати, наскільки ця традиційність вкоренилася в суспільстві в історичному проміжку від Володимира до Батия, але в часи козацькі Покрова вже була невід’ємною частиною козацького буття і незаперечною складовою української військової традиції. Покрова була не просто храмовим празником Запорозької Січі – вона була присутня у воєнних звичаях козацтва, від буднів походу аж до військових пісень. Кількасотлітній бездержавний розрив української військової традиції не зруйнував цієї часточки національної правди – козацькі військові частини Української Народної Республіки поновили звичай предків. А коли під час Другої світової війни 1942 року створили Українську Повстанську Армію, то її головнокомандувач Роман Шухевич, попри те, що перші бої її військових частин відбулися ще у вересні, обрав святом УПА саме Покрову. Очевидно, прагнув, щоб сучасне йому військо зберігало нерозривний зв’язок із предтечами.

Дещо по-іншому в нашій нинішній Україні. Влада ніби й не заперечує, що козацтво було українською військовою силою, проте простягнути шевченковий ланцюг між мертвими, живими і ненародженими воїнами боїться, як чорт ладану. Є в календарі “День захисника вітчизни”, але він стосується неукраїнських подій на неукраїнській території неукраїнської держави. Хтось може пояснити, який стосунок мають бої російських червоногвардійців із німцями 23 лютого 1918 року, коли де-юре існувала Українська Народна Республіка, гімн, прапор і герб якої має наша теперішня Україна? От ми, приміром, маємо доброго сусіда дядю Ваню, з яким дружно живемо, – то його дні народження ходимо святкувати до нього, коли запросить. І річниці його весілля він не призначає святкувати в нашій хаті, якщо це справді добрий і дружній сусід, а кличе нас на цей день до себе. В сучасній же Україні все виглядає навпаки. І це не просто ненормально. Це стан війни й ідейної окупації, чого, на жаль, влада, яка називає себе українською, не бажає помічати.

У тілі нашої ідеологічно шизофренічної держави водночас існують Україна і Не-Україна. Покрова – це один із пробних каменів цього стану, завдяки цьому святу бачимо, кому потрібна Україна, а кому – руйнування вікових традицій народу. 23 лютого – це точно Не-Україна, і її накидають нам, щоб народ втратив свою традицію, забув своє походження – щоб ми перестали бути українцями. Це роблять фахово та багатопланово, так, що дехто з нас не помічає підміни понять. У дискусіях про дату витягають на передній план УПА й усувають із них козацтво. За цієї нагоди відбувається територіальне розчленування поняття: УПА в понятійному полі майже асоціювали до Заходу України, тепер і цю питому традицію спихають туди ж: оце вам, “непримиренні” українці, ваше майбутнє гетто: святкуватимете Покрову лише як день УПА у своїх “бандерівських” областях. Найприкріше, що політичні сили та політики, які декларують себе українськими традиціоналістами, не усвідомлюють стану інформаційної війни та того, що національні традиції є стратегічними опорними пунктами в цій кампанії.

Зрештою, шукаючи політичного компромісу між Україною і Не-Україною задля поділу омріяних перед виборами посад, наші політики забувають, що середньої точки між існуванням і неіснуванням України немає. Посади обіймають і дуже швидко втрачають – а Україна існуватиме й тоді, коли про власників міністерських портфелів писатимуть історики, та й то, якщо вважатимуть їхню діяльність вартою паперу чи якого іншого майбутнього інформаційного носія.

Дискусії довкола празника Покрови як свята Українського Війська висвітлюють нам ту справжню базу, на якій можна будувати тривкі, не тимчасово-кон’юнктурні коаліції та політичні договори: це Україна. Або Не-Україна. Або одне, або друге, але не обидва водночас! Коли ж частина учасників коаліції в політичних мріях мнить себе творцями нової української державності, а інша частина вважає Україну тимчасовим і шкідливим непорозумінням історії, марним є намагання зрушити кудись віз українського суспільства політичним Лебедю, Раку та Щуці. Будівля української державності може бути збудована і повинна бути збудована за схемами українських традицій та українського світогляду на суспільні цінності. Інакше ми отримаємо відомий вавилонський довгобуд з усіма наслідками такого “державного будівництва”, в якому Покрова буде чужою, незрозумілою та зайвою.

ukrnationalism.org.ua
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X