Новини
03.12.2006 ОДЕСА - ПІВДЕННА Юрій Зайцев

Історичний і географічний поділ України на східну та західну не дає спокою проімперським силам, які прагнуть зробити цей поділ ще іі політичним, що становить реальну загрозу соборності нашої республіки. Як аргументи залучаються "докази" з арсеналу шовіністів щодо близькості "східняків" мовою, культурою, ментальністю та минувшиною до росіян. а "західників" - до поляків. Відшукують подібні "факти" й у національно-визвольному русі нашого народу в XX столітті. Скажімо, січові стрільці чи упівці - формації суто "західняцькі", а червоноармійці та чекісти -"східняцькі". При цьому ігнорується очевидне, що. скажімо. Микола Міхновський. Симон Петлюра. Кирило Осьмак походять з Полтавщини. Дмитро Донцов - з Мелітополя на Запоріжжі.

Олег Ольжич (Кандиба) - з Житомира, а другий секретар ЦК КПУ і перший Президент самостійної України Леонід Кравчук - з Рівненщини. Протягується такий поділ на націоналістів-західняків та дисидентів-східняков і щодо руху опору післясталінського періоду. Буцімто з комуно-імперським режимом рішуче боролися переважно за Збручем, та ще столичні інтелектуали, часто західноукраїнського походження, а Наддніпрянці, слобожанці чи донбасівці прагнули тільки поліпшити існуючий лад. Однак, навіть поверховий погляд на історичні реалії руйнує дилетантське упередження прихильників російського чи польського месіанізму.

Так. усі десять членів-засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГТ). створеної 9 листопада 1976 p.. походили з різних регіонів України, а саме. Микола Руденко - з Лутанщини. Оксана Мешко - з Полтавщини. Петро Григоренко - з Запоріжжя, Левко Лук"яненко - з Чернігівщини, Олекса Тихий - з Донеччини. Олесь Бердник - з Снігурівського району колись Херсонської, а нині Миколаївської області. Ніна Строката - з Одеси. Мирослав Маринович - з Львівщини. Микола Матусевич - з Київщини та Іван Кандиба з переданої Польщі Холмщини.

Дослідження українських та зарубіжних істориків доводять, що боротьбу з тоталітаризмом провадили представники усіх прошарків української людності та всіх регіонів їх мешкання. Не є тут винятком і Одещина. Навпаки. Давно зрадянізована і цілеспрямовано русифікована область дала опозиційному рухові плеяду самовідданих борців з системою усього спектру політичної орієнтації його учасників. Виокремлення течій у русі опору, зрозуміло, досить умовне, зважаючи на природну еволюцію свідомості, суспільних поглядів будь-якого індивіда та певну розмитість рамок цих течій.

Автор уже мав нагоду характеризувати структуру опозиційного руху в Україні , тому лише зауважимо, що в Одещині знаходимо адептів і самостійницького, і національно-культурницького, і право-захисного, і релігійного напрямів антирежимної боротьби. Як і руху за соціально-економічні права працюючих. Специфікою Одеси був ще єврейський рух за виїзд до Ізраїлю, що є частиною правозахисного руху. Аргументуємо викладене щодо прихильників незалежності української держави. Ця течія, вочевидь, також не була однорідною. Адже можна було вийти зі складу СРСР. залишаючи хоча і вдосконалену комуно- радянську форму правління, як це обстоювали націонал-комуністи (наприклад, укапісти) чи вже на рубежі 50-60-х років - підпільна Українська робітничо-селянська спілка Левка Лук'яненка, котра прагнула утворити альтернативну партію.

Інші державними орієнтувалися на соціалізм "з людським обличчям", на демократичний соціалізм. Треті прагнули повалити існуючий режим і побудувати відкрите, цивілізоване суспільство на засадах ринкової економіки, політичного плюралізму і безпосереднього народовладдя. Як це не парадоксально, але представників найрадикальнішого крила самостійницької течії визвольного руху було в області чи не найбільше.

Ще наприкінці 50-х років в Одесі виникла група націоналістів, яка надсилала вищим урядовим чинникам, зокрема українцям, статті з розвінчанням антинародної суті пануючого режиму та запроданського єства новітніх яничарів. Серед лідерів групи був Володимир Юрків, який в 1954-1955 pp. спільно з Ігорем Кічаком випускав у воркутинських таборах "Бюлетень українського політв"язня". 1960 р. членів одеської групи заарештували і 12 квітня 1961 р. засудили.

Кількох з них розстріляли, а Юрків відбував покарання у таборах разом з Левком Лук"яненком 2. З-посеред палких прихильників української національної Ідеї помітно вирізняється ім'я корінного одесита Святослава Караванського. Після виходу з оточення в білоруських лісах він 1942 р. вступив на історико- філологічний факультет Одеського університету і встановив зв'язки з підпіллям ОУН. Згодом очолив факультетський осередок ОУН. 1944 р. залишив місто слідом за румунськими військами, незабаром повернувся до Одеси, але був заарештований і в лютому 1945 р. засуджений Одеським військовим трибуналом на 25 років ув'язнення. За амністією у грудні 1960 р. його звільнили. Він поновив заочне навчання в університеті і розгорнув боротьбу проти русифікації, вимагав притягнення до кримінальної відповідальності міністра освіти УРСР Даденкова за зросійщення шкільництва.

Під час погрому опозиційного руху в 1965 р. його заарештували і генеральний прокурор СРСР Руденко без додаткового слідства й суду відправив Караванського добувати 8 років і 7 місяців за присудом 1945 р. Перебуваючи у сумнозвісній Володимирській в'язниці. він зібрав свідчення колишніх учасників розстрілу польських офіцерів у Катані і тайнописом передав ці відомості та інші матеріали на волю, за що у квітні 1970 р. отримав 10 років. У лютому 1979 р. Караванський вступив в УГГ. у вересні звільнився з табору, відбувши загалом 31 рік неволі. На Україну повернутись не дозволили і він з дружиною наприкінці листопада того ж року емігрував до США3. Найбільш послідовним однодумцем Караванського і найрішучішим його захисником перед репресивним комуністичним режимом була його дружина Ніна Строката.

Вона також народилася в Одесі. Закінчила медінститут. працювала в лікарнях області та мікробіологом у своєму вузі. За участь в опозиційному русі, поширення самвидаву та публічний захист чоловіка її спершу позбавили праці, а в грудні 1971 р. заарештували і за кілька місяців відправили на 4 роки у концтабір суворого режиму. На закритому процесі в Одеському обласному суді вона 17 травня 1972 р. виголосила останнє слово. варте включення до шильних програм. Вдумаймося у мовлене нею без сподівання на оприлюднення: "...Український патріотизм, національну гідність українця затавровано терміном націоналізм.

Але ж український патріотизм - це природна сутність українця, сутність, яка успадковується, стає моральним набутком і не дозволяє ставати покручем, безбатченком, яничаром... Як заходить розмова про український патріотизм, то всіх лякає, а чи не скінчиться ця розмова роздумами про самостійність. ...Надмірність часто безглуздої цензури це і є головний винуватець, якого треба би було віддати до рук правосуддя. Якщо такий єдино справедливий суд ще не є можливим сьогодні, то суспільний поступ рано чи пізно приведе нас до такого, і тоді сама тільки згадка про сьогоднішній суд змусить багатьох почервоніти... Часи, коли стануть неможливими процеси, схожі до сьогоднішнього, ці кращі часи вже тепер всередині нас".

Неординарною постаттю незалежницького та національно-культурницького рух) в Одесі був викладач університету Василь Барладяну. У 1975-1977 pp. він проводив підпільні семінари з історії української та світової культури, які відвідували близько 20 осіб". А поза тим "систематично виготовляв і розмножував рукописні та машинописні тексти заяв, звернень, статей та інші документи, які містять неправдиві вигадки, виготовляв фотокопії документів такого ж змісту, а потім розповсюджував їх серед своїх знайомих у м. Одесі та м. Києві, частину з них передавав за кордон для опублікування в антирадянських газетах і журналах. ...наклепницьки твердив, що радянський лад за своєю суттю нібито є антигуманним режимом..."6.

У березні 1977 р. Барладяну заарештували і в червні засудили на 3 роки таборів. Напередодні звільнення за низку опублікованих у Парижі антирадянських статей він отримав ще 3 роки ув'язнення7. Переконливим прикладом умовності розмежування течій в українському русі опору була діяльність педагога Ганни Михайленко, 1951 р. переселеної на Одещину з Львівської області в зв"язку з передачею її рідного села Польщі. Вона рішуче відстоювала право України на свою суверенну державність, брала активну участь у діяльності УГГ. готувала документи та інформативні матеріали для московської "Хроники текущих событий" та радіо "Свобода", а під час роботи вихователем в гуртожитку одеського автопідприємства організувала переможний страйк його робітників з вимогами економічного характеру та поліпшення житлових умов.

Після низки звільнень з праці, оббріхування в пресі, судових переслідувань її у лютом) 1980 р. заарештували і в грудні, сфабрикувавши потрібну слідству експертизу, відправили в одну з найжорстокіших психотюрем - Казанську спецпсихлікарню. На волю відпустили лише у травні 1988 р. Подвійна експертиза американських лікарів в Україні (у 1989 р.) та в США (у 1990 р.) засвідчила, що Михайленко розладом психіки не хворіє і ніколи не хворіла. Прокурор на процесі Михайленко 1980р. З.Садікова 1991 року підготувала висновок про її реабілітацію8. Демократичних перетворень у рамках пануючої системи прагнула підпільна організація "Демократичний союз соціалістів", яка існувала на Одещині у першій половині 60-х років на чолі з директором школи робітничої молоді Миколою Драгошем. Членами групи були також кілька студентів музичного училища з Кишинева.

Підпільники надсилали в урядові установи свою програмну відозву, видану друкарським способом. 1964 р. М.Драгош та його заступник М.Тарновсысий були засуджені до 7 років таборів, а інші члени організації - до 5-6 років9. Уродженець м. Кодими Одеської області, вчитель Василь Сірий написав книжку "Пагубность однопартийной системы и ее последствия". Наслідком став арешт автора у квітні 1970 р. і "лікування" у Дніпропетровській та Казанській спецпсихлікарнях аж до 25 лютого 1983 р.10. Одним з співучасників процесу Строкатої у 1972 р. був поет Олекса Різників. Він у 1959-1961 pp. уже відбував півторарічне ув'язнення за поширення в Одесі та Кіровограді летючок від імені підпільної організації "СОБОЗОН" (Союз борьбы за освобождение народа) з закликом "виступити проти ненависної диктаторської політики партії і теперішніх правителів"11.

Однак не покаявся, не відрікся і отримав повторно за "антирадянську агітацію і пропаганду" вже 5.5 років таборів суворого режиму12. Досить потужною на Одещині була правозахисна течія опозиційного руху. Арешт Строкатої спричинився до створення Вячеславом Чорноволом у Львові в грудні 1971 р. першої правозахисної організації в Україні "Громадського комітету захисту Ніни Строкатої".

До нього увійшла львів'янка Ірина Стасів (Калинець). киянин Василь Стус. москвичі Петро Якір та Віктор Красін. а також одесит, матрос буксиру "Рекорд" Леонід Тимчук. Комітет, у січні 1972 р. розгромили, усіх, окрім Тимчука. заарештували й засудили. До Тимчука дісталися пізніше, коли він "засвітився" на поширенні самвидаву та ще й вилучив у себе в помешканні підслуховуючий пристрій. За цс й дістав 30 грудня 1975 р. один рік виправних робіт.13 Виступаючи з "відкритим забралом" за дотримання Радянським Союзом міжнародних угод та декларацій з прав людини, правозахисники дуже псували "імідж" СРСР у цивілізованому світі. Тому правлячий режим розправлявся з ними нещадно.

Так. після арешту 15 червня 1976 р. і року ув'язнення Віктор Гончаров "висновків" не зробив, то ж його 23 липня 1978 р. заарештували вдруге і засудили на 3 роки неволі14. Шофера автобази Чорноморського пароплавства Олега Кодснчука заарештували 11 липня 1980 р. і за поширення "неправдивих" відомостей про радянський лад засудили на 3 роки таборів.15 За допомогою підслуховуючого пристрою, встановленого під час обшуку в 1981 p.. було викрито і наступного року заарештовано фізика Петра Бутова. Вилучили самвидав і "самвидав". випуски "Хроники текущих событий" і "Хроники Литовской католической церкви". за що присудили 5 років таборів та 2 - заслання10. Одним з особливих напрямів правозахисту в Одесі був єврейський рух, орієнтований на протидію проявам антисемітизму та за право виїзду на мешкання до Ізраїлю.

Відомим учасником цього руху був Давид Найдіс. Під час навчання на факультеті журналістики Київського університету до акцій протесту його залучили однокурсниця зі Львова Людмила Шереметьева (Дашкевич) та її київський колега Вячеслав Чорновіл. Найдіс відзначився курсовою роботою з історії про можливість нового культу особи в СРСР, поширенням у 1966-1967 pp. власних "наклепницьких віршів", а 31 серпня 1967 р. в друкарні Овідіопольської газети "Наддністрянська правда", де працював відповідальним секретарем, віддрукував 45 летючок з осудом "розв'язання" національного питання в СРСР і поширив через поштові скриньки в Одесі. Суд у березні 1968 р. визначив йому три роки ув"язнсння. але амністія скоротила реченець наполовину .

За два роки перед судом постала бібліотекар Рейза Палатник. У неї знайшли єврейське звернення до самвидаву та передруки позацензурних віршів. Вирок — 3 роки таборів. Завдяки організованій А.Сахаровим. В.Чалідзе та Л.Чуковською кампанії протесту Палатник 20 грудня 1972 р. відпустили до Ізраїлю.18 Чимало учасників опозиційного руху в Одесі присвятили себе обстоюванню занапащеної в регіоні української мови та культури. Серед них виділялися активністю та безкомпромісністю робітник Леонід Сірий та його дружина Валентина, які мали дев'ятеро дітей. Вони підписували та самостійно писали звернення до радянських і зарубіжних урядовців щодо відсутності в СРСР політичної й національної свободи 19.

Переслідувань, звільнень з праці з зазначених причин зазнали вчителі Ганна Голумбієвська та Галина Могильницька20. Опозиційний рух в Одесі не був ізольованим. Його члени підтримували широкі зв'язки з іншими адептами антирежимного опору, правозахисними організаціями, підпільними групами як у межах України (в Києві, Львові. Харкові. Криму. Миколаєві, Херсоні), так і за її межами (в Москві. Ленінграді, Калініні. Кишиневі. Вільнюсі), а через останніх і поза ними -через команди суден - з зарубіжжям. Скажімо, в Одесі знаходилась одна з найбільших в СРСР бібліотек самвидаву (кілька сотень книг та кілька тисяч статей), який надходив з-за кордону, Києва. Львова. Вільнюса та Москви. Чільним її збирачем був Вячеслав Ігрунов.

За допомогою працівника метеостанції в Криму Валерія Резака, який виготовляв фотокопії з плівок та оригіналів. Ігрунов здійснював тиражування позацснзурних видань. Від погрому бібліотеку вдалося вберегти зусиллями Л.Заславського. Вилучалися лише твори, що знаходилися на руках. Так, у самого Ігрунова під час арешту 1 березня 1975 р. конфіскували самвидавні книжки Авторханова. Солженіцина. Гросмана, багато випусків "Хроники текущих событий", чорноволівського "Українського вісника" та ін.. що склало 8 томів кримінальної справи. Через відмову брати участь у слідстві одеський облсуд 13 березня 1976 р. помістив Ігрунова у пси.хлікарню. звідки він вийшов 22 січня 1977 р.21.

Релігійна течія опозиційного руху та боротьба за соціально-економічні права не є предметом нашого дослідження. Зауважимо лише для прикладу, що 1968 р. в Одесі відбулося кілька процесів над євангельськими християнами-баптиста.ми. Засудженому 19 жовтня дев"ятнадцятирічному Свгенові Радославову присудили 5 років ув'язнення і стільки ж -заслання22. Багато учасників руху опору в Одесі залишилися поза увагою дослідників, Серед них слід згадати Олену Даніелян. Зінаїду Донцову. Юрія Городенцова, Семена Середу, Олексія Леусенка. Павла Отченашенка. Юхима Лувіщука, Марію Овдієнко. Володимира Крижанівського. Людмилу Авдієвську. Віктора Оксарина23 - всіх не перелічити. Більш докладний аналіз усіх аспектів національно-визвольної боротьби українського народу та життєпису її чільних учасників ще попереду. Але й наведені факти засвідчують соборність цієї боротьби, особливе місце одеситів у ній. що дає повне право назвати Одесу південною "столицею руху опору в післясталінській Україні.
1. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге. зі змінами. -Львів. 1998.-с. 364-369.
2. Лук"яненко Л. Вірую в Бога і в Україну. -К., 1991. - с.51; Шлях перемоги. -1994. - 29 січня; Зайцев Ю. Антирежимний р\л (1956-199Г) // Львів: Історичні нариси. -Львів. 1996. - С.554.
3. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр. 16260 П, Т.4, арк. 45-54; Українська Гельсшкська Група. До 20-ліття створення: Документи, історія, біографії. - К., 1996. - С. 14-15.
4. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр.24994 П, т. 11. арк.45 (конверт)].
5. Погром в Україні. 1972-1979. - Сучасність, 1980. - С.25; Лист В.Барладяну автору етапі від 11.09.1997 р.
6. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр. 16260 П., Т.4, арк.261-262.
7. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр. 16260 П.. Т.4, арк.265, 271-272; Анкета репресованого Барладяну-Бир.тадника В.В. від 9.08.1997 р. // Архів автора статті.
8. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр.16260 П., Т.4, арк.65-70; т.б, арк. 177-198; Аудіоштерв'ю з Ганною Михайленко 5-6.08.1997 р.; Лист American Psychiatric Assoaciation Міністру Охорони Здоров'я УРСР від 21 березня 1990 р. // Особистий архів ГМихайленко.
9. Алексеева Л.M. История инакомыслия в СССР. Новейший период. -Вильнюс-Москва, 1992. - С. 10; Гомін. - 1990. -№2.-С. 4; Аудіоштерв'ю з Григорієм Гайовим 8.11.1995 p.
10. Анкета Василя Сірого // Архів Науково-дослідного центру Історії національно-визвольних змагань України.
11. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр.24962 П, т. І, арк.І, 38, 45, 121-124; т.2, арк.281 (конверт); т.3, арк. 164-168.
12. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - сир. 24994 П., т. 11. арк.237-260.
13. Архів Управління Служби безпеки України у Львівській області. - спр. 19483, т.2, арк. 183-489; Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр. 16260 П. Т.4. арк.259-260; Аудіоінтерв'ю з Леонидом їимчуком 27.07.1997р.
14. Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр. 16260 П, Т.4, арк.273-284; Українські політичні в'язні в СРСР: Адресний покажчик. -Торонто-Балтимор, 1981 .- С.33.
15. Відомості про себе (Коденчук О.Г.) // Архів "Одеського Меморіалу".
16. Алексеева Л.M. История инакомыслия в СССР. - С.273: Дороги за колючую проволоку. Воспоминания, очерки о людях ГУЛАГа и о правозащитном движении в Одессе. - Одесса, 1996. - с.240.
17. Дороги за колючую проволоку. - С.202-204.
18. Алексеева Л.М. История инакомыслия в СССР. - С.272; Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр.16166 П. т. 12, арк. 146.
19. Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. - Торонто-Балтимор. 1978.- С.112, 319; Сучасність. - 1977.-Ч. 4.-С. 109-112.
20. Український вісник. Випуск 7, 8, 9-Ю. - Балтимор-Торонто, 1988. - С.286; Аудіоінтерв'ю з Галиною Могильницькою 3.08.1997 р.
21. Дороги за колючую проволоку. - С.240; Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. - спр. 16166 П, тт.2, 3, 5, 7-І 1 (самвидав); спр. 16260 П., Т.4. арк.55-59; Аудіоінтерв'ю з Вячеславом Ігруновим 9.08.1997 р.
22. Дороги за колючую проволоку. - С.241.
23. Картотека М.М.Данилова // Архів ''Одеського Меморіалу.

Юрій Зайцев ОДЕСА - ПІВДЕННА "СТОЛИЦЯ" ОПОЗИЦІЙНОГО РУХУ 60-80-х РОКІВ // ЧЕТВЕРТИЙ МІЖНАРОДНИЙ КОНГРЕС УКРАЇНІСТІВ. ОДЕСА, 26-29 СЕРПНЯ 1999 р. ДОПОВІДІ ТА ПОВІДОМЛЕННЯ. ІСТОРІЯ. ЧАСТИНА 2: XX СТОЛІТТЯ / Міжнародна асоціація україністів. Відповідальні редактори: Станіслав Кульчицький, Віктор Даниленко. - Одеса; Київ; Львів, 1999. - С.562-569.

www.geocities.com
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X