Новини
04.12.2006 Патріарх УАПЦ Мстислав: «Мене навіть не питали. Я довідався про нього п’ять через десять, коли фактично приїхав сюди. То не можна зрозуміти, що кілька осіб є Собор. Розумієте, збереться десяток людей, 2–3 єпископи, 3–4 священики, 3–4 мирянина і відбувається Собор! Я не хочу ілюструвати іменами, але то є дивно, з того сміються.

Я того об’єднання не розумію. То дві особи, так би мовити, пішли по лінії «А ну, даваймо хоч вдвох в очі дивитися», але то не є акт, який зобов’язує цілу церкву. Це є хитрування двох осіб: Філарета і Антонія. Вони спекулюють, їм це вигідно. Хто їх вибирав, вони самі себе вибрали. Вони під парканом стали, поговорили і... зробили Собор. Я їм згоди на це не давав. Бо я би сказав, що такими дверима в церкву чи в якусь іншу організацію ніколи не ввійду. Все мусить бути одкрите, все мусить бути ясне. То такі елементарні речі, що мені навіть важко говорити.
Як розцінюють це об’єднання за кордоном? Я буду ніжно говорити. Як, певно, спробу до якогось об’єднання. Вона є спроба, продиктована тільки інтересами двох людей. Дві особи собі рішили, що це ніби церква так зробила... То є довільність двох осіб та й годі».
«Не вірте цьому Соборові. То не Собор, то збори. Собор — це велика і свята справа, його скликання — процес надзвичайно поважний, який вимагає розуму, серця і чесності. А останнього саме й бракує тим, хто зібрав цей «Собор». Без моєї згоди, без згоди архієреїв. Дуже легко зібрати 3–4 архієреї, 5–6 протоієреїв, трохи сестричок і кричати: «Ми — Собор». Бо ж, насамперед, Собор починається з чесності».

Відносно Філарета
«Ніколи, ніде і ніхто кандидатури Філарета, як мого заступника, зі мною не погоджував. Та й чи мав би я право залишатися патріархом, якби зголосився на такого заступника? І справа не тільки в його зв’язках з партійними структурами та КДБ. Тут йому Бог суддя. Справа в тім, що ще до Собору, на якому Філарет сам себе призначив моїм заступником, його, згідно з канонами церкви, позбавлено сану. До того ж Філарет тоді входив як предстоятель філії РПЦ в Україні до складу ієрархів Російської православної церкви. Ніде в світі жодна з помісних церков не вважає Філарета митрополитом, а тим більше моїм заступником»
«Я з Філаретом не служив. Борони Боже! Я не можу. Ви не забувайте, що Філарет позбавлений сану. Ніде в світі жодна з помісних церков не вважає Філарета митрополитом. Все, що з ним сталося, то є справа церкви, де він виріс. Її рішення по ланцюгу підтримали усі православні церкви. У нас ще такого документа не було. Ми, українці, маємо м’яке серце. І я його прийняв. Я всіх приймаю. Але сказав: «Владико! Сховайтеся трохи, щоб вас не бачили, бо будуть пригадувати вам ці речі. Не треба висуватися, подивіться, скільки вас вже перекреслили. Там ви були єпископом, а сюди перейшли під українською хусткою віджити». Я йому радив: «Відсуньтеся. Ви не пхайтесь вгору, бо про вас ще Марина на базарі багато говорила...»
А з ним є отець Антоній — то його приватна справа, за яку він уже дістає. То я, розумієте, вже не буду досипати йому своїх п’ятдесят, щоб вийшло півсотні. «Сама себе раба б’є, що погано жне...»

Про УАПЦ
«Все залишилось. Коли говорити про людей. Єпископи майже всі. УАПЦ залишилась. Це тільки Філарет з Антонієм об’єднались».
«Наша материнська церква, як і інші автокефалії світу, готові визнати нас незалежною церквою, але доки Філарет не зійде зі сцени і не складе свої повноваження, Київській патріархат визнаватимуть лише окремі народні депутати України».
«Трагедія сьогоднішнього українського православ’я в такому явищі як філаретівщина. На жаль, цього не хочуть зрозуміти і в уряді України. Там думають, що, залишаючи Філарета на «троні», перемагають московську православну експансію. Я все життя боровся проти неї, але, чесне слово, мені набагато приємніше спілкуватись з митрополитом Володимиром, ніж доводити Філарету, що він має самоусунутися. Адже доки існуватиме філаретівщина, криза в українському православ’ї не мине». «Як патріарх Української православної церкви я усвідомлюю, що православна церква України часто займається не тими справами, на які покликав її Господь. Внутрішньоконфесійні чвари, протистояння з греко-католиками вийшли на перший план у діяльності нашої церкви. І цим не забарилися скористатися вчорашні атеїсти. Скільки сміття нині розвелося довкола церкви! «Релігієзнавці», лжепророки, лжехристи. Людей лякають кінцем світу, затягують у сатанинські секти, нав’язують хибний світогляд. Щоб наша церква знову могла сіяти зерна правди на добру землю, Філарет і сили, які за ним стоять, мають залишити нас у спокої. Це моя позиція, і я з неї не зійду».
Подготовили В. Анисимов, М. Горский
«Независимость», 14 ноября 1992 года.

Последнее интервью Мстислава
Патриарх УАПЦ Мстислав:
«Я не маю де переночувати!»
Ставший на пути честолюбивых замыслов расстриженного монаха Филарета, патриарх УАПЦ Мстислав подвергается ныне невиданному давлению и даже уничижению. Без его согласия Филарет созывает архиерейский собор своей депутатско-националистической церкви (УПЦ-КП), причем приурочивает его ко дню своего Ангела (Филарета Милостивого). Так что прибывшим накануне собора священникам пришлось поздравлять с этой датой опального «защитника православия». В число архиереев почему-то затесались и нардепы Червоний, Гудыма, Поровский, Шевченко, которые не в парламенте, а у Филарета «отрабатывали» свою депутатскую зарплату.
Пока филаретовцы судили-рядили о судьбе Мстислава, сам патриарх, упорно не признающий ни своего «брака» с Филаретом, ни «объединения» церквей, пребывал в убогом, обшарпанном номере гостиницы «Москва». Иного места, оказывается, ему подыскать не смогли. Там и состоялась наша беседа.
— Нас турбує ситуація, що склалася нині навкруги вас і вашої церкви. Деякі депутати парламенту, не криючись, твердять: «Владика Мстислав не робить того, що бажали б ми; не хоче підтримувати Філарета»...
— Це так! Навіщо ж його підтримувати, коли він підтримує себе сам...

—...І виходить так, що вашим ім’ям як глави Церкви, прикривають те, що робиться в оточенні Філарета. Навіть храми на теренах України беруться не чиїмсь іншим ім’ям, як Мстислава. Саме в ці хвилини Філарет проводить собор, і стверджує, що це собор вашої церкви, владико, але ви чомусь не на соборі, а тут, в номері готелю «Москва»...
— Що ж я зроблю, чоловіче добрий? Скажу вам відверто: вчора я вигнав одного депутата в спідниці (Ларису Скорик – ред.), яка залізла сюди без усякого запрошення. Сказав: «Ви нечесно сюди увійшли. Прошу: вйо!». Вигнав саме за те, власне кажучи, що вони прикриваються моїм ім’ям... Справді, навкруги мене йдуть якісь дикі танці, але ніхто не хоче прислухатись до того, що я дійсно думаю, як підхожу до релігійних питань.
Якщо ви хочете знати дещо (всього вам не скажу, бо ситуація ще в розвитку), то я переконаний, що уряд не повинен мовчати, наче нічого не сталось, не повинен приховувати свій погляд на події. Проблема церковна добре вирізняється, і сьогодні покинути її і не бачити, нехтувати нею, то є з боку державних чиновників велика легковажність. Легковажність! То однаково, що мати колоду при ногах. Адже у світі нині дуже вважають на Україну, дуже слідкують за нею.
І я не боявся звернути на це увагу і парламентських діячів, і урядовців. Мені залежить на тому дуже: я розумію роль церкви в житті держави. Мені довелось провести цілий процес ствердження української автокефалії, змолоду я майже 15 років був членом президії польського сейму — і якраз тоді, коли за автокефалію змагалися українці — ті сім мільйонів, що були в Польщі. Свого часу я скінчив школу політичних наук, всі політичні стежки й доріжки мені відомі. Я пам’ятаю, як поляки тоді за брюки стягали мене з трибуни, але все ж таки автокефалію ми отримали. Таким чином, вже маю певний досвід...
Я кілька разів у різних ситуаціях звертав увагу, що не реагувати на церковну проблему — є злочин. І нині приїхав, аби ще раз подивитись, як уряд зважає на ту справу.

— Останнім часом ми від багатьох тут, в Україні, чуємо коментарі до того, що відбувається в церкві. Ми чуємо коментарі від чиновників Державного комітету у справах релігій, які ставлять під сумнів розповсюджені вами звернення щодо хибності «об’єднання» частини УАПЦ з Філаретом під орудою «Київського патріархату». Від депутатів Верховної Ради, які в телевізійних програмах стверджують, що ви «не орієнтуєтесь в ситуації» і що ваша діяльність — то «діяльність приватної особи».
— Можна все говорити. Я сміюся з того, бо то вже дійсно «танці та музики». Все це не має нічого схожого на дійсність. Для мене є становище уряду. Уряд мусить сказати свою оцінку. Вчора у мене була розмова з людьми, що стоять на вищих щаблях влади. Ми сиділи тут до першої ночі і передивились все в церковній проблемі до дрібниць в абсолютно відвертій бесіді. І стосовно Філарета — зокрема. Ця бесіда не остання. І мені здалося, що байдужість уряду буде змінена на певне рішення у цій проблемі, а щодо Філарета — то, може, і йому скажуть, як вже сказав я: «Отойдите, батюшка! Отдохните немного»... Адже вся ця галіматья від Філарета почалась. От я скажу вам на прикладі: зараз там у Філарета якесь зібрання. Там і єпископи церкви, що я її очолюю. «Пішли послухати». Хаос, правда? Це мене дивує. Бо я питаю: «Куди ви йдете?»
Ну, ви розумієте мене... А я приглядаюсь, через те що знаю, яка розв’язка буде.
Тому, коли йдеться про парафії та віруючих, — то для мене ситуація ясна є, для мене тут немає жодних проблем, зокрема, коли брати на захід від Галичини. Не кажу вже про такі центри, як у Австралії або Бавнд-Бруці, де є дійсно лабораторія українського православ’я, де поховані п’ять або шість тисяч наших одновірців, де по 12—15 тисяч людей збираються на Святого Іова Почаївського, де працює друкарня, виходять періодичні видання, діє сестринство. Отже, я передам їм свої погляди на всі вистави...
Я знову пригадав моє становище в цій справі Вселенському Патріарху і кажу, що з позиції не зійду. Адже були спроби мене «посватати» з Філаретом, та й сам Філарет запрошував мене на якійсь вечері в лісі, на галявинці...

— А з чиєю порівняємо тоді роль Антонія Масендича, другої особи після Філарета в «Київському патріархаті»?
— Бідна людина. Це постать трагічна і примітивна. Гроші, гроші, гроші... Він присмоктався до більшого спеціаліста у фінансових справах, яким є Філарет. Я так гадаю, що капітали одного й другого вже в одному місці. Про це говорять по цілій Європі, не те що Марина на базарі.

— Тоді чи не здається вам, що якби не Філарет з Антонієм, а ви зібрали Собор, справжній Собор, вдалося б швидше покінчити з церковним розбратом?
— Так, але ці проблеми може розв’язати лише Всесвітній Православний Собор. В нас великі групи віруючих — у діаспорі, і на скликання їх потрібен час. Потрібен час і на монтування передсоборної комісії з всесвітньо відомих юристів та істориків. Робочі групи вже працюють над ним: ми обрахували, що цей Собор може відбутися за рік, після Різдва. Я помітив, що уряд України інколи аж занадто не квапиться з важливими рішеннями. Якщо станеться так, що він не встигне визначитись і за цей термін, «крапки над «і» у масштабі Вселенської Церкви допоможе поставити Всесвітній Собор.

— Можливо, проблеми церкви вирішувалися б простіше, аби ви більше жили в Україні, мали тут постійну резиденцію? Ви не намагались якось вирішити цю проблему з урядовцями?
— Сину мій! Я не маю де переночувати! Мене обікрали цей раз! А те, що є майно церкви в Києві... Філарета уряд не контролює податково. І мені прикро, що не контролює й скарбник нашої церкви. That’s all! За те я нічого не говоритиму вам більше: якщо ви грамотний, то зрозуміли...

— Цікаво: як ви можете плекати якісь надії на уряд, котрий не ладен вирішити першочергового питання про помешкання Патріарха?
— Може, то так і видається з позиції формальної... То що поробиш: треба — то я приїхав. І дуже задоволений. Я ніколи не поривав свого зв’язку з урядом. Ніколи. Це був би нонсенс — навіть якщо б уряд був більшовицьким або безбожним. Вважаю, що і тепер контакти — все ліпші й солідніші. І з соліднішими елементами з уряду я радо зустрічаюсь.

— Цікаво, які у вас стосунки з Президентом?
— Завше дуже люб’язні — на доказ можу навести зустріч на Волині. Я думаю, що він тепер вагу проблеми розуміє більше, бо життя кожного вчить — і вас, і мене...

— Багато хто з аналітиків вважає, що руйнівна діяльність Філарета та депутатського угрупування не могла набути такого розмаху без підтримки Президента...
— Думаю, не тільки так. Моя думка — Президентові треба допомагати, але й показувати щиро на помилки, не боятися цього. Власне, я про це й говорив. Я казав: «Ви підкладаєте під себе вибухові речовини».

— Аби розв’язати питання із звинуваченням у «перевищенні повноважень»: Вaше слово є законом у церкві?
— Ну, до цього часу, знаєте, начебто було так. В Англії, Франції, Західній Європі проблем чомусь на виникало. А тут — якийсь примітивізм думки...

— Нині і у вас, і у Предстоятеля УПЦ Володимира — однакове ставлення до філаретівщини і «депутатських церков», що певним чином зближує позиції. Чи можливі тепер якісь кроки до спільної розмови, до дійсного, а не кон’юнктурного контакту конфесій, які здавна були в протистоянні?
— Я вже говорив, що мені значно цікавіше спілкуватись з Володимиром, аніж вмовляти Філарета кінець-кінцем відпочити. Я не відмовлюсь від контактів — абсолютно! Я, наприклад, побачив у Володимирі цікавого архієпископа — людину з широким поглядом, до того ж українця «на всі чотири колеса», і сказав, що «вкраду» його. В останньому «Православному слові» прочитаєте, про кого йдеться. Є дуже цікаві люди, які хочуть cлужити Україні, але ж заважає примітивізм наших, так би мовити...
Багато некомпетентності є в особах, що узялись до церковної справи. Не знають історії всесвітньої церкви, не знають історії української церкви, навіть не мають поняття про норму — етичну та культурну,— без якої ніщо не робиться. Але рвуться до терену, на якому можна себе показати, зіграти і таке інше.
Проте я є оптимістом. Бо починав цю справу у Європі, бачив хід цього «експерименту». Бо ми видали чотири томи «Історії Української церкви» Лосовського, видали професора Лoтоцького і багатьох інших, кого тут ніхто не читав, бо й не дбав ніхто. А я завжди казав: «Накопичуймо лише наші знання, наші вартості». І ми є через це в пошані. В добрій пошані.

— Я з великою приємністю вашу газету читаю і слідкую за нею. Вона доходить і в Європу, і далі, на Схід, до нашого духовного центру в Бавнд-Бруці,— сказав патріарх Мстислав наприкінці нашої зустрічі. І, процитувавши на доказ вільного знання російської мови строфу з лермонтовського «Бородіно» — «Скажи-ка, дядя, ведь недаром...», — продиктував на згадку читачам ось цей текст, який затвердив власним автографом: «Плекаймо надію, що побажання ствердиться»

Беседу вели В. Анисимов и Ю. Радченко

Прес служба Української Православної Церкви
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X