Новини
07.12.2004 В Україні заборонили передачу християнської радіопрограми „Відвертість

Кожної п'ятниці, у вечорі, на першій програмі Української національної радіокомпанії
звучить програма „Відвертість " християнського спрямування, яку ведуть почесний
професор Острозької академії Леонід Якобчук і редактор „Свободи" Лев Хмельковський. За вихід до етеру платить з пожертв громада Української євангельської церкви в Юніоні, Н. Дж. Проте за два дні до виборів, 29 жовтня, слухачі марно чекали біля приймачів - програма до етеру не вийшла. З'ясувалося, що радіопередачу заборонило керівництво державної радіокомпанії, пояснивши, що за статутом має право забороняти „невідподвідні" програми. Це було б зрозумілим, коли йшлося б про пропаганду насильства, расизму чи морального розбещення. Бесіда ж була про християнські очікування від влади і ставлення віруючих до неї. Подаємо головні тези забороненої бесіди, щоб наші читачі могли самі судити, що ж було у передачі „невідповідним".

В міру наближення дня виборів наступного президента України чується усе більше
побажань щодо того, яким саме має бути новий, демократичного спрямування народний обранець. Апостол Павло вчив людей, що добрий християнин має бути й добрим громадянином, тоді в державі буде лад і спокій. На жаль, посткомуністична спадщина позначається у повному відокремленні громадян від держави. Люди чекають, що саме держава і її провідники впровадять неухильне дотримання законности, припинять корупцію, досягнуть пошани національних і загальнонародних традицій, повсюдного вивчення правдивої історії народу і таке інше...

І це є обов'язком держави. Але це є обов'язком і її громадян, які, чекаючи від держави
згаданих дій, дозволяють собі нехтувати службовими обов'язками, красти, давати і брати хабарі, не вживають батьківської (і державної) української мови, не вчать своєї
історії, байдужі до численних пам'ятників комуністичним божкам і їх Іменам в назвах
міст і вулиць, святкують річниці власного поневолення. Так є в Україні... Причиною
такого стану є занепад громадянського суспільства. З прадавніх часів суспільство
будувалося на трьох головних структурах - Церква, держава, сім'я.

Україна тепер перебуває у зоні багаторічного впливу комуністичної держави, яка
спотворила усі три структури. Комуністична диктатура зруйнувала Церкву, обмеживши її функції виконанням деяких ритуалів, присвоїла собі її виховну функцію, змінюючи її для своїх потреб. Більшовики створили власну релігію, власне доктринальне писання, власних божків і форми їхнього прославлення. Більшовики зруйнували сім'ю, коли після невдалої спроби насадження взагалі безшлюбного суспільства усе ж залишили тільки державну реєстрацію нових сімей, а виховання дітей зосередили в дитячих комуністичних осередках, знищили внаслідок репресій і війн батьків і їх виховну ролю. Держава стала не оборонницею суспільства, а наглядачкою, з якнайширшим застосуванням безпідставних вимог і кар.

Внаслідок цього, яка сказав колишній Президент України Леонід Кравчук, „маємо те, що маємо": люди не вміють і не хочуть працювати на рідній землі, шукають способів уникнути податків на користь збанкрутілого велетенського державного апарату, пиячать, прагнуть жити понад можливості сімейного бюджету, покладаються на допомогу закордонних добродіїв, самі тікають за кордон замість облаштування своєї країни.

Зарадити цьому важко, але можна. Один з засновників американської держави Джеймс Медісон писав у 1785 році про позицію кожного державного управителя і члена суспільства: „Віра і обов'язок стосовно Бога, а також характер їх виявлення повинні визначатися виключно розумом і переконаннями, а не тиском і насильством. Релігія повинна залишатися справою переконань і сумління кожної людини, і право кожного - діяти згідно з їхнім повелінням". Отже, президент повинен пам'ятати передовсім про свою особисту відповідальність перед Богом, звіряти свої дії з Святим Писанням, а вже далі думати про власні амбіції чи побажання впливових кіл...

Відомий соціолог Тоні Камполо у своїх працях розділяє владу і авторитет. Влада
передбачає насильство - підкорення особи навіть всупереч її бажанням. Авторитет
досягається через особисті якості провідника, які приваблюють до нього людей і
заохочують їх добровільно виконувати його поради.

В світлі такого поділу варто б подумати, що маємо в Україні -владу насильства чи владу
авторитету?

Але є й інший бік проблеми. Коли Тарас Шевченко писав про майбутній прихід в Україну
Вашінгтона з його справедливим законом, то мав на увазі не тільки прийняття
конституції, а й ставлення суспільства до неї. Тим часом в Україні для багатьох
конституція залишається порожнім звуком, її не тільки не знають і не виконують, а й, не знаючи, намагаються змінювати на догоду тимчасовим володарям. Усе супільство має разом з новим президентом почати впровадження рішучих змін у діяльності держави, у поверненні Церкві і сім'ї властивих їм і втрачених в минулі десятиліття функцій, у спільній турботі усього громадянства про розквіт своєї землі.

А як бути з нормами християнської моралі? Візьмемо, наприклад, безшлюбні подружжя.
Реєстрація подружжя в загсі не є шлюбом. Але тут криється ще одна небезпека. Недавні комуністи, які стали президентами, теж відвідують Богослужіння, ставлять свічки у церквах, але роблять це для публіки, для фоторепортерів і телеоператорів. Так і з вінчанням: коли молоді пари йтимуть під вінець тільки тому, що це красиво і модно, то чим їхній шлюб відрізнятиметься від церемоній реєстрації нових сімей в радянських загсах? В основі церковного шлюбу лежить свідоме принесення двома особами обіцянки перед Богом бути разом в щасті і горі, в здоров'ї і хворості. Обоє мають глибоко усвідомлювати, що порушення цієї обіцянки викличе кару якщо не до них, то до їхніх дітей. Але передовсім обоє повинні любити одне одного не тільки в пору фізичного розквіту, а впродовж усього життя.

На жаль, в західніх суспільствах шириться думка про те, що Бог повинен служити людям, вдовольняти їхні забаганки, а люди можуть поводитися так, як їм вигідніше, або як їм підказують обставини життя.

І в цьому полягає найбільша трагедія держави, яка відсунула Церкву до ролі виконання ритуальних дій, тоді як Церква покликана прищеплювати людям взаємну любов і повагу до тієї держави, котра повсякденно піклується про своїх громадян.

Коли йдеться про взаємини християнина і держави, то є три вагомих фактори участи
віруючих в державному житті. По-перше, християни, як писав апостол Павло, є такими ж громадянами, як і усі інші, тому повинні виконувати свої громадянські обов'язки,
причому виконувати сумлінно, щоб іншим бути за приклад.

По-друге, християни покликані втілювати в земному, світському житті Божі вимоги правди і справедливости. Особливо це належить чинити християнам, обраним на відповідальні посади. По-третє, християни покликані закріпити християнські цінності в між-людських взаєминах, в законах.

Християни, обрані до законодавчого парляменту, здатні приймати закони, які базуються на засадах любови і поваги до особи незалежно від її політичних поглядів.
http://www.svoboda-news.com/last.htm

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X