Новини
27.08.2007 Останнім часом в православному середовищі Дрогобича відбувались досить дивні події. Призначений Києвом ще в грудні 2006 року єпископ Матфей, через пресу обвинувачує добре знаного багатьом дрогобичанам православного священика Михайла Бачинського, в узурпації влади в місті, та в тому що свящ. Бачинський забороняє будувати інші православні храми в Дрогобичі. Подія погодьтесь, досить неоднозначна.
Серед православного населення Дрогобича з’явилось багато різноманітних чуток. Молодий єпископ Матфей тим часом, збирає прес-конференції, дає інтерв’ю і бере участь у вебконференціях… Та якось за тими подіями, мало хто з журналістів поцікавився думкою протилежної сторони. Ніхто не спитав, яка ж позиція священика Михайла Бачинського, і чи справді, все те що озвучує новопризначений єпископ Матфей має під собою якесь реальне підґрунтя?

Священик Бачинський за весь цей час ніяк не реагував на інформаційну війну котра розгорнулась проти його особи. За словами парафіян, він продовжує спокійно і стабільно виконувати свої обов”язки, тобто регулярно здійснює богослужіння, виконує треби, провідує хворих, та приймає людей котрі приходять до нього поділитись своїми турботами.

Ми вирішили виправити ситуацію, і навідались до о.Михайла Бачинського з метою встановити істину, і визначити з чого власне розпочався конфлікт та чи закінчився він остаточно, після того, як 8 липня деякі парафії Київського Патріархату вирішили перейти в підпорядкування Митрополита Київського і всієї України Мефодія, предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви.

Отже отець Михайло, розставте будь ласка всі крапки над “і”, в чому корінь конфлікту?

Розпочинати доведеться з 2006 року, коли єпископа Матфея, Священний Синод хотів призначити єпископом в Сполучені Штати Америки. Та Київська Патріархія отримала категоричну відмову від православних українців, які проживають в Америці. Особу єпископа Матфея там визнали абсолютно неприйнятною, маючи на те певні причини. Пройшов певний проміжок часу, і рішенням Синоду, єпископа Матфея було призначено на Дрогобицько-Самбірську єпархію.

Коли про це призначення стало відомо у нас в єпархії, то священики дуже неоднозначно сприйняли таке рішення Синоду. Цьому було кілька причин: по-перше, в нас був діючий єпископ, котрий ще навіть не досягнув пенсійного віку, і зовсім не зрозуміло, чому його потрібно міняти; по-друге, призначення нового єпископа відбулось з грубими порушеннями Церковного Статуту, прийнятого на загальному Соборі УПЦ КП, що також є неприпустимим у Православ’ї; по-третє, багатьом священникам єпархії було добре відомо, як саме зарекомендував себе в Києві колишній монах, а тепер єпископ Матфей.

Внаслідок вищеперерахованого, в Самборі були оголошені збори священиків, на які з’їхалась значна частина духовенства Дрогобицько-Самбірської єпархії. На цих зборах було проголосовано майже одностайно про неприйняття новопризначеного єпископа. А також отці вирішили направити делегацію патріарху Філарету з офіційним зверненням до Синоду з проханням не знімати владику Феодосія. Я особисто був у цій делегації, спілкувався з патріархом, котрий обіцяв вирішити, це питання. Після чого, незважаючи на відмову більшості священиків єпархії, новий владика все ж таки був призначений Києвом на Дрогобицьку кафедру. Знову були повторно делеговані священики до патріарха, котрі стали на захист попереднього владики. У всьому православному світі, Священний Синод і патріарх зобов’язані враховувати думку священиків і мирян. Православна церква є СОБОРНОПРАВНОЮ, це записано в статуті церкви. Та попри все, призначення владики Матфея все одно відбулось, насильно і з порушеннями церковних правил.Після цього події почали розвиватись наступним чином: владика Матфей з допомогою кількох своїх посібників розпочав насаджувати свою владу досить дивним, як для єпископа-монаха, способом. По багатьох селах та містах єпархії стабільно почали навідуватись представники новопризначеного єпископа, котрі “переконували” священиків забути про Феодосія і прийняти нового єпископа. їхні методи переконання були м’яко кажучи, досить специфічними.

Коли, наприклад, до одного з священиків приїжджають посланці владики Матфея і кажуть: “Якщо ти не відречешся від попереднього владики та не приймеш нового, то для твого сина це буде останній семестр його навчання в Духовній семінарії. А вже через місяць і ти в тій церкві довго служити не будеш”. Скажіть мені, як має відповісти на таке “ввічливе” переконання, простий віруючий сільський священик. Як мають вести себе священики, котрі тихо, спокійно моляться в церквах і раптово чують погрози, що їх виженуть, чи заборонять в священнослужінні чи ще щось. А таким чином, до речі, за останні півроку вдалось “переконати” багатьох.

Тимчасова заборона в священнослужінні завжди і у всіх православних церквах була самим крайнім методом врозумлення священика, якщо він наприклад вчиняв якийсь злочин чи взагалі вів дуже недостойне сану життя. Такі випадки рідкісні. А в руках владики Матфея, погроза забороною стала одним з основних методів впливу і насаджування своїх правил в досі мирній і спокійній Дрогобицько-Самбірській єпархії. Хіба можна забороняти священику у служінні, якщо немає на це вагомих підстав, керуючись тільки якимись своїми особистими мотивами? Це ж чергове грубе порушення церковних правил! Як можна розкидатись погрозами та заборонами навколо? Це ж серйозні речі, за такі речі, сам владика Матфей ризикує потрапити під заборону патріарха Філарета. Та вочевидь молодий єпископ вирішив що патріарх далеко, а він тут головний начальник, і може творити все що завгодно.

Чи висловлювали ви своє занепокоєння особисто єпископу Матфею?

Звісно, і неодноразово, як в приватній розмові, так і на зборах священиків у храмі. А також по телефону. Я особисто телефонував владиці Матфею, з цього приводу і заявив йому, що Київський патріархат це не гестапо, а церква. Церква православна є соборноправною. Тут не діє глобальний диктат одного верховного лідера або його довірених осіб (чим до речі Церкви й відрізняються від сект). Якщо Київський Патріархат є православною церквою, то владика Матфей має сам чудово знати, що Церква є вільним зібранням православних громад, котрі об’єднані любов’ю до Христа, з тисячолітніми правилами та традиціями, а не організацією закритого типу з жорстким диктатом. Він же своїми вчинками руйнує саму ідею православ’я. Та схоже все мною сказане було даремним.

Яким чином розвивались події далі?

Проти мене, та ще кількох священиків, котрі в свій час стали на захист владики Феодосія і залишились відстоювати його надалі, розпочались справжні репресії. Останні півроку мені вже неодноразово погрожували, що захоплять маленьку церкву вмч. Параскеви-П’ятниці, і ще недобудовану церкву Андрія Первозванного по вул. Пилипа Орлика. Весь цей час мені не давали спокійно здійснювати служіння за те, що я не хотів мовчки спостерігати, як нищать попереднього владику. Зрозумійте, будь ласка, мою позицію: попередній єпископ - владика Феодосій хворіє цукровим діабетом, йому не можна хвилюватись, а його піддали справжнім гонінням. Він знаходився в стані постійного стресу. В березні цього року на нього був здійснений напад. Троє молодих людей спортивної статури увірвались в його будинок, і погрожували спалити живцем, якщо він не попросить пробачення у владики Матфея, та патріарха Філарета. Неважко здогадатись, від кого приходили ці люди. Людину буквально викинули на вулицю без засобів існування, а він ще навіть не досяг пенсійного віку. І це так поступає не якась державна, а ЦЕРКОВНА структура. Як я повинен був реагувати на такі речі? Повинно ж бути хоч якесь співчуття. Так діяти можуть лише люди, про яких давно сказано в Євангелії: що прийдуть вовки в овечих шкірах. Це саме той випадок.

Погляньте, як поступають дрогобицькі греко-католики. їм призначили нового єпископа лише тоді, коли владика Вороновський вже просто фізично, через свій поважний вік, не міг справлятись з обов’язками. І при тому його, владику, ніхто не знімав і упаси Боже не забороняв йому служити. Владика Вороновський залишився разом з новим владикою. Новий владика Ярослав займається адміністративними, організаційними питаннями, а владика Вороновський залишається духівником в єпархії. Ви собі можете уявити, щоб хтось владику Вороновського викидавна вулицю?
А нашому православному владиці Феодосію взагалі заборонили служити. Чи відомо вам за що? За те що будучи вже знятий з посади єпископа він підійшов до мене і сказав: “Отець Михайло, добре я у вас відправлю Службу Божу, помолюся в церкві?”
“Звісно” - відповів я.

Коли про це дізнався владика Матфей, то відразу поскаржився в рапорті патріарху Філарету: мовляв чому це владика Феодосій дозволив собі молитися в церквах, над якими керуючим поставлений він, Матфей, і тим самим сіє смуту серед священиків єпархії. Вдумайтесь будь ласка над словами, шановні! Сіє смуту! Чим? Тим, що помолився в храмі? Вибачте мені, але це вже нагадує якийсь фарс. Я ж оперую фактами. Гляньте цей документ з підписом патріарха Філарета (показує) Цитую: винести попередження Бачинському, за те що в його храмі молився архієпископ Феодосій. Вас це ще не шокує? А я вже півроку живу неначе посеред якоїсь вистави абсурду. Мені винесено попередження що мені теж заборонять молитись в церкві, якщо я дозволю архієпископу Феодосію молитись в нашому храмі.

Чому ж ви досі ніяк не реагували в засобах масової інформації на події, котрі відбувались довкола вас?

До мене телефонували і представники влади, і журналісти і просто люди, котрі не розуміли, що ж відбувається, і всім я аргументовано пояснював свою позицію. Всім я наводив ті й інші факти, котрі зараз наводжу вам. А щодо загального оголошення ситуації, котра склалась на Дрогобиччині, то, по-перше, я до останнього моменту сподівався на мирне вирішення ситуації, і не хотів передчасно засмучувати людей інформацією про жахіття, яке чинилось в єпархії. По-друге, це не моя справа влаштовувати прес-конференції. Я не телезірка, а священик і просто тихо та спокійно роблю свою роботу, будую церкву, молюся за здоров’я моїх парафіян. І роблю так завжди, тому що памятаю слова одного українського митрополита: “Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну”.
От і я просто роблю свою справу, намагаюсь її виконувати з максимальною любов’ю до Бога та України, а не займатись марнослів’ям. Моя праця очевидна. Ми з парафіянами будуємо храм, котрий на майбутні століття стане окрасою нашого міста. Сподіваюсь, наші внуки і правнуки теж будуть ходити до цього храму. Саме так тихо і своєю працею буду продовжувати своє служіння Богу та українському православ’ю. І нехай мої опоненти скликають конференції хоч кожен день, нехай перекручують мої слова, виривають з контексту мої фрази, як вони це вміють, нехай кричать на кожному куті про те, який Бачинський узурпатор. Це їхня справа і Бог їм за це буде суддя. Місце моє в церкві, серед моєї громади, бо я духовна особа. А якщо єпископ Матфей вважає, що його місце як монаха - перед спалахами фотокамер, то це його особиста життєва позиція яку я не збираюсь обговорювати.

До речі стосовно щойно згаданого вами слова “узурпатор”. Владика Матфей сказав на прес-конференції начебто ви узурпували владу в Дрогобичі і не даєте іншим православним священикам будувати храми в м.Дрогобичі.

Мене одне цікавить, це ж як треба сумніватись в розумових здібностях журналістів, щоб казати їм на прес-конференції таку маячню, видаючи її за правду. Журналісти все ж таки не малі діти, щоб такому вірити. Бо якщо послухати єпископа Матфея, то в нашому місті немає міського голови, немає депутатів міськради, котрі повинні голосуванням виділяти ділянки під будівництво храмів. Взагалі виходить, немає влади, а вирішує все священик Бачинський. Поясніть мені, будь ласка, механізм, як це простий священик може заставити владу, міського голову, виділити або не виділити ділянку під будівництво храму, а депутатів проголосувати так як йому особисто заманеться. Невже влади в місті немає, а ділянки видає особисто Бачинський і всі дозволи видає також Бачинський. Та весь православний Дрогобич знає факт, що я особисто зі своїм церковним комітетом чотири роки добивався, щоб мені виділили ділянку під будівництво. Зауважте, довгих чотири роки! Інші священики району вже навіть жартували: “Коли ж ти отець Михайло заспокоїшся. Не дасть тобі влада церкву в Дрогобичі збудувати”. Та я все одно добивався, і ми пройшли цей етап.
Питання в даній ситуації потрібно ставити по іншому: а чи багато знайдеться священиків, котрі готові вистоювати в чергах, як я, реєструючи громаду, добиваючись місця під будівництво. Чи багато знайдеться священників, котрі наважаться з дня в день, на роки, перетворити своє життя на будмайданчик. Хто будував будинок - знає, яка це важка праця. Та що там будинок - зробити ремонт в квартирі який це тягар. А уявіть собі що це таке, взяти на себе таку важку ношу як будівництво храму, і не зламатись під тією ношею. Тим паче, що всі ці роки храм будується виключно на пожертви парафіян. Патріархія не дала нам жодної копійки. В Києві нам сказали: викручуйтесь самі з своїм отцем-настоятелем, збудуєте собі храм - будете мати. Не збудуєте - не будете мати храму в Дрогобичі. Такі от справи. Спонсорів-мільйонерів у нас також не було і немає. Тому, повертаючись до питання, продовжую. Можливо, справа не в тому, що Бачинський не дає будувати храми, а в тому, що правювати декому не надто хочеться. Наприклад, в Дрогобичі по вул. Самбірській 80, 26 березня 1997 року за № 227/1 зареєстрована о. Романом Цапом з с. Ріпчиці православна громада. Чому реєстрацією все і обмежилось, чому отець Роман не продовжував дальше оббивати пороги влади, щоби вирішити питання з наданням землі під будівництво, чи я повинен це робити за нього? 29 червня 2004 р. за № 492/4 зареєстровано ще одну православну громаду отцем Николаєм Удовином. Ця громада отримала земельну ділянку під будівництво церкви по вул. Шептицького. Чому це місце і досі пустує? Чому цей священик і досі не розпочав будівництво? Невже знову я завадив? Ситуація ж насправді проста: для того, щоб збудувати церкву, потрібно встати з м’якого дивана, відкласти вбік пульт від телевізора, і розпочати будувати. От і все.

Чи можливо хтось з моїх колег-отців вважає, що священик Бачинський повинен сам особисто для всіх бажаючих збудувати в Дрогобичі десять церков і запросити їх на служіння? Та я ж всього-на-всього людина, мені не під силу забудувати весь Дрогобич православними храмами, щоб усе бажаюче духовенство, приїждже та місцеве могло в них відправляти літургію. Можливо декому вже час навчитись за своє життя хоча б щось зробити своїми руками?

Владика Матфей скаржився, що не має де молитись у Дрогобичі, при тому що він єпископ Дрогобицько-Самбірський.

Владика Матфей, ідучи на Дрогобицько-Самбірську кафедру знав, що тут немає кафедрального собору, і тому, тимчасово кафедральним собором за спільною домовленістю патріарха Філарета, єпископа Матфея і настоятеля о.Василя Салабая мав стати храм у місті Миколаєві, який вже завершений, розписаний і освячений понад 5 років тому архиєпископом Феодосієм.

Патріархія ж, наскільки мені відомо, вже давно мала на меті профінансувати будівництво кафедрального собору в Дрогобичі. Та чомусь далі слів справа не пішла.
Звісно, навіщо тратити “київські” гроші на будівництво кафедрального собору, коли можна вигнати священника Бачинського з церкви збудованої на гроші дрогобицьких парафіян і утворити з неї кафедральну. Дешево і сердито. Але чи по-Божому? Та навіть не по-людськи, не те що по Божому. Це ж суперечить тисячолітній церковній традиції: священик, засновник храму, повинен служити в храмі до глибокої старості. Та хіба владика Матфей поважав колись церковні традиції? Аж ніяк.

Хіба вас могли вигнати з храму, коли всім зрозуміло що без вас він не був би збудований. Як це можливо? Хіба парафіяни допустили б таке?

Схема була проста: Владика Матфей призначає до нашого храму ще двох священиків, з числа своїх прибічників. Через місяць вони двома голосами проти мого одного голосують, щоб парафіяльну церкву перетворити на кафедральну на чолі з єпископом Матфеєм. Церква в такому випадку перестає належати громаді, а належить представнику КП на місці, тобто владиці Матфею. Ще через місяць мене відчислюють зі штату за будь-якою вигаданою причиною, наприклад за будь-яке міфічне порушення церковної дисципліни. Це при тому, що я її ніколи не порушував вже десятиліттями. І в результаті таких нехитрих махінацій, я, як і в 90 роки, опиняюсь на вулиці разом з тими парафіянами котрі мене підтримають. А на заміну їм, як колись казав на зборах єпископ Матфей, “наберуться інші парафіяни, це не проблема”. От і все. А для того, щоб мене підтримало якомога менше парафіян, то потрібно спочатку розповсюдити казки на весь Дрогобич і район про те який я поганий. Тобто штучно спробувати зіпсувати мені репутацію. Ось чим викликана така раптова хвиля статей про так званий конфлікт і про священника Бачинського як узурпатора. Спочатку підготувати громадську думку, очорнити моє імя. Придумати якісь штучні звинувачення, а тоді вже діяти. От саме таким чином мене просто хотіли цинічно викинути з храму.

До речі, який ваш стаж, якщо так можна висловитись, служінню Богу?

Священству я присвятив все своє життя. Коли владика Матфей мав 4 роки, я вже був священиком. Та зауважте, за тридцять років мого священства я не мав жодної догани від усіх попередніх владик. Я завжди добре ніс своє служіння. І тільки владика Матфей, перекреслюючи одним махом авторитет всіх попередніх єпископів, через всі можливі засоби заявляв, що я, як виявляється, раптово став грубим порушником.
Владика Матфей на прес-конференції справді всіляко обвинувачував вас, начебто це ви з ним конфліктуєте. Чи є вам що відповісти на ці звинувачення.
Давайте будемо просто мислити логічно, щоб все стало на свої місця. За час, поки я здійснюю свої служіння в Дрогобичі, змінилось вже одинадцять єпископів. Тепер прошу зауважити одну важливу річ: За цей час в священика Бачинського не виникало жодних серйозних конфліктів з єпископатом православної церкви, і до Бачинського не було ніяких претензій.
Всі єпископи нормально справлялись зі своїми обовязками , а священики зі своїми. І тут назначають чергового єпископа Матфея, і раптово виявляється, що все в Дрогобичі не те і все не так, а Бачинський раптово стає мало не основною проблемою світового православ”я. Тільки но переїхав в Дрогобич з Києва єпископ Матфей, як починаються конфлікти в нашій майже взірцевій єпархії. Задумаймось, якщо Бачинський такий недобрий, то чому стільки років сіяв серед православ’яєпархії мир і взаєморозуміння? Чому? А може проблема не в Бачинському, може проблема в молодому єпископі? Як ви гадаєте? Відповідь, думаю, очевидна для кожної людини. Мало того, єпископ Матфей також заявив, цитую з газети: “в будні храми закриті, найти священика проблема, духовної співпраці з вірними немає”. Ця фраза найбільше обурила всіх, хто має постійне відношення до нашого храму. Оскільки кожен робітник в нас на будівництві знає, що Бачинський кожного дня з девятої ранку до 18 вечора знаходиться на території храму, а бувало йде з будівництва і в 23 годині, коли надто багато справ, а приходять люди поспілкуватись, поділитись якимись проблемами. Є незаперечним фактом, що Бачинський постійно в церкві, немає його лише коли він десь поїхав до хворого, або на похорон чи освячення будинку. Весь інший час я на будівництві. Така цинічна брехня, шокувала навіть найспокійніших моїх парафіян, котрі знають, що я днюю, і мало не ночую біля храму вже роками.

Невже неможливо було залагодити цей конфлікт?

Останні півроку я тільки те й робив, що намагався достукатись до совісті новопризначеного владики. Та скільки часу пройшло, а ситуація лише погіршувалась. Вся та інформація, яку я вам повідомив, абсолютно не є секретом для священиків. Усім їм відомі речі, що діялись останні півроку.
І оскільки за цей час, після багаточисельних звернень мирян і священиків єпархії, та й моїх особистих прохань, патріарх Філарет і Синод ніяк не відреагували на свавільну діяльність єпископа Матфея. Навіть, (навпаки, спроби очорнити моє ім”я і відібрати наш храм лише посилились, то ми з парафіянами, поступили за прикладом владики Феодосія, з частиною православних священиків єпархії, вирішили перейти в підпорядкування Митрополита Київського і всієї України Мефодія, предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви. З цього моменту всілякі заборони патріарха Філарета чи єпископа Матфея є недійсними.

Судячи з усього вищесказаного, останні півроку ви знаходились під потужним тиском з боку ваших опонентів. Це ж, напевно, психологічно важко було витримати?

Будь-кому було б важко в такій ситуації. Уявіть собі, справа, якій ви присвятили все своє життя, часто обділяючи увагою сім’ю, храм, до якого за ці довгі і важкі роки будівництва ви приросли вже душею, служіння в цьому храмі, яке вже стало частиною життя, - все це намагаються цинічно перекреслити, обливаючи вас брудом, не соромлячись придумувати для цього будь які приводи. Звісно, це важко. В радянські часи все було чітко: є безбожна влада і є ми, тоді ще молоді священики, котрі незважаючи ні на що, стійко відстоюють свої погляди, захищають свою віру. Розподіл був дуже чіткий. Та навіть в найгіршому сні я не міг би собі уявити, що такі брутальні речі посиплються на мою голову з боку, з якого я б найменше такого очікував. З боку окремих, начебто релігійних представників тієї церкви, котру я так захищав всі ці роки і котру так відстоював. Служіння Богу, є основою життя для мене, як священика. За ці роки храм, котрий ми будуємо, без перебільшення, став сенсом мого життя. Нахабно намагатись відібрати його - це ж те саме, що різати по-живому. Важкі часи наступили в українському православ’ї, але ми їх подолаємо з Божою допомогою. А за останній місяць, коли ситуація навколо храму набула ширшого розголосу, то майже кожен день хтось приходив, щоб підтримати мене. Підходили абсолютно незнайомі люди, люди різних конфесій, різних соціальних прошарків, інтелігенція, підприємці, люди, котрі прочитали в газеті все те, в чому мене обвинувачували, та знаючи, що десятки років я ніколи не був зачинщиком конфліктів, вони зрозуміли справжню суть справ. Приходили люди, котрі бачили всю безпідставність, безглуздість висунутих проти мене звинувачень, вони приходили, щоб кількома словами підтримати мене. І саме їхні слова давали мені наснаги і сили нести мій хрест. І ці слова підтримки є для мене найкращою нагородою, яка може бути для людини в її земному житті.

Скажіть, будь ласка, які зараз найближчі плани в вашої громади? Можливо поділитесь ними?

Плани в нас дуже великі (усміхається). Як тільки завершимо будівництво і облаштування церкви, займемось подвір’ям. В нас вже навіть був дизайнер ландшафту з консультаціями. Ми зробимо великі гарні клумби, посадимо також кущі, засіємо газони, прокладемо стежки з бруківки. Можливо, зробимо невеличкий фонтан і біля нього лавки. Гарно облаштуємо територію, щоб будь хто з прихожан нашого храму міг будьколи, вдень або ввечері, просто прийти, зайти в церкву, помолитись, а потім посидіти на лавці поспілкуватись з іншими нашими мирянами. Або прийти зі своїми дітьми на прогулянку біля церкви. З часом збираємось організувати недільну школу, відкриємо інтернет-сторінку, де сподіваємось зібрати велику електронну бібліотеку релігійної літератури. Книжки зараз дорогі, а завдяки цій бібліотеці, де б не знаходилась людина, вона завжди буде мати безкоштовний доступ до творів Іоана Златоуста, Василія Великого, повчань Феофана Затворника та інших подвижників, через комп’ютер. Буде мати доступ до цих перлин християнської мудрості. Та це все з часом, нічого не буває відразу, потрібно лише продовжувати докладати зусилля і все буде добре. Дав би лише Бог здоров’я. До речі, недільна школа для дітей від 7 років працює щосуботи і щопонеділка о 10 годині ранку до вересня місяця.

Матеріал підготувала Анна Лоб

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X