Новини
02.02.2005 Мурманськ і українці Добіг кінця 2004 рік, а за ним і перший місяць року нового. Теперішню швидкоплинність часу переконливо засвідчує і ще таке квапливе, і все ще залежне від довгої і похмурої Полярної ночі, сонечко. Воно нарешті прокинулось і промінцями-шибениками бавиться над містом, що відбудоване на саменькому краєчку суходолу Європейської Півночі - за межею 69-паралелі.Мурманськ і українці. Нині це виглядає і сприймається якось органічно, майже природно. За офіційною статистикою - кожний десятий на Кольській Півночі вважається українцем. Нас на сьогодні в області - близько 102 тисяч осіб на 1 млн. 164 тис. загального населення. Однак життя доводить, що українців значно більше. Наша мурманська українська Громада своїм творчим національно-перлинним забарвленням не тільки підсилює якість української присутності на Мурманщині, але й поступово сягає певних сходинок популярності.Протягом останнього року нашою Громадою була проведена ціла низка цікавих заходів. Як у класі, де відбуваються репетиції хору, так і на найбільших сценічних майданчиках міста. І як завжди, було чимало зустрічей з нашими шанувальниками в ефірі обласного державного радіо. Однак одні події випереджували другі так стрімко, що я не встигала про них написати навіть скупим рядком. Певною мірою сприяли цьому стану речей і вибори Президента України. Громада жила і діяла своїм культурним життям, в центрі якого була і я. Однак цього часу я не могла не перейматися тим, що “…Ох, не однаково мені” було в Україні.В такий доленосний для моєї України час я не могла сидіти і чекати на що вивезе, щоб потім, в час переможної сурми, стати наструнко, незалежно від того, хто став обранцем… Ті 5 дописів, що я написала напередодні виборів, розминались з усіма фаховими журналістськими вимогами, однак ішли від самого серця. І певно тому вони пройшли друком по всій Україні. Радію безмежно, що і мій голос долучивсь до багатомільйонного голосу мого народу на користь звершення великої Всеукраїнської Правди. Відтак, аж тепер хоч коротенько напишу про найбільш цікаві події, що відбулися в нашій Громаді.Бути носіями своєї рідної культури і приємно і корисно водночас, а теми для проведення тих чи інших заходів частіше всього виникають раптово. Однак, дуже часто, саме ці, космічно-миттєві думки, матеріалізуються в чудові сценарні проекти і залишаються добрим і незабутнім спогадом, а назви деяких вечорів стають улюбленими порівняннями, або прислів’ями. Так сталося і з вечором – спогадом “Любов’ю кривди не вчиню”. Цей зворушливий вислів без визначення автора в якийсь спосіб потрапив до мого нотатника і гортаючи книжку я повсякчас натрапляла на нього. Мені завжди здавалося, що йдеться тут про справжнє людське кохання, яке вдосталь оспіване нашими українськими поетами і письменниками. Ми почали готувати вечір з залученням до сценарного плану найкращих українських пісень, сценок і віршів про кохання. Та все ж було цікаво, кому прийшов на думку такий чудовий рядок ?І от надійшла відповідь з Києва від небайдужої українки - пані Надії Стрішенець, вона повідала, що ці слова належать Великому українцеві Юрію Морачевському , який, як виявилось, вклав в цей вислів зовсім інший зміст. Ось як він писав:”Я бо вірю, що любов’ю до моєї землі я нікому кривди не вчиню…”Одразу ж прийшли на згадку спогади про Володю Івасюка та Ігоря Білозора. Ці талановиті митці - музиканти, велетні української культури, напевно також так вважали, однак стали жертвами кривавої сваволі безжальних чужинців. Ці українські композитори любили свою землю, були її співцями, не були політиками і писали свої пісні саме про любов.Так буває… Так дійсно буває, бо за тиждень надійшла українська газета, яка с сумом повідомляла: “…25 весен без Володі Івасюка…”Весна 1949 року дарувала Світу Співця, а весною 1979-го Буковинського соловейка було варварськи знищено.Вечір відбувся на Вербну Неділю в залі Мурманської обласної державної філармонії. Це був вечір-спогад, на якому страшні речі називались своїми іменами. Коли я говорила про Володю зал принишк, - люди ще не звикли сприймати такі жахливі правди… Так буває… Так дійсно буває, бо ще перед початком на сцену передали папірець в якому дуже просили виконати Володіну “Червону руту”. Адже, люди не знали, що буде по сценарію…Так просто буває…Це був неосяжний для розуму космічний зв’язок с Потойбічними Поясами, де почив у Бозі Дух Володі Івасюка - лікаря, композитора, співця і музиканта...В день народження і в день смерті Володі на наше замовлення обласне радіо, повністю зачитавши в ефірі нашого листа включило до програми пісні Володимира Івасюка. Гімном великому людському коханню пролунала “Червона рута” і під час радіоефіру, присвяченого святкуванню Івана Купала. Травень в нашій Громаді традиційно визначається родинним спілкуванням. Це обов’язкове відзначення і Дня матері в Україні. Так було і минулого травня. А ще пані Ала Марчук підготувала зустріч-екскурсію по Україні. Кожному члену Громади було надане слово, і ми хоч подумки навідалися в усі куточки нашої Батьківщини.Вересень був пожвавлений запрошенням нашого співочого колективу на Всесвітній український фольклорний фестиваль “Берегиня” в місто Луцьк. Відтак семеро наших “Лелек” були відряджені до Луцька. Очолив делегацію Олександр Драгун. На фестивалі також побували Катерина Кара, Іван Стариченко, Петро Сиротюк, Наталя Мороз, керівник співу Євгенія Кута та наш баяніст Володимир Андрієнко. Щиросердно прийняла гостей Волинська земля - земля Лесі Українки, Уласа Самчука та славетної УПА. Керівники міста та Оргкомітет фестивалю доклали чимало зусиль, аби пам’ять і добрі згадки не покидали учасників ще довго і довго. Але й волиняни були приємно вражені, що ми, українці далекої російської Півночі, не забули рідної української мови і привезли на фестиваль чудові старовинні пісні. Наші “Лелеки” повернулися з фестивалю з дипломом, цінними подарунками і книгами, також з почуттям відкриття, радості, захоплення і великого пошанівку до волинян і Волинської землі. По приїзді з фестивалю за нашою участю відбувся прямий радіоефір “Субботний диалог”, під час якого лауреати фестивалю розповіли про все побачене на Волині і проспівали щойно привезені нові пісні.Відсутність коштів і байдужість деяких чиновників сприяє постійній напруженості і нервовості. Викручуємось, як самі придумаємо. Отже починаючи з жовтня і по грудень “розкошували” на гроші, що “заробили” завдяки підтримці одного з кандидатів в мери міста. Відтак провели один за одним такі вечори: “Ласкаво просимо!”, “Гармонь-Тальянка в гостях у Української Громади”, “Чоловік та жінка - найкраща спілка”, “Українські вечорниці”. Всі ці заходи були проведені під гаслом “І в вас і в нас - все буде гаразд!” Тому невипадково, що до зустрічей з нашими шанувальниками були запрошені і творчі ланки інших національно-культурних об’єднань. Вечір “Гармонь -Тальянка в гостях у Української Громади” був присвячений Св. пам’яті Геннадія Заволокіна. При житті цей достойний Чоловік ніколи не цуравсь української пісні. Мені завжди було щемно - приємно, коли в його передачах-зустрічах “Играй, гармонь любимая” лунала українська пісня десь з далекого Амура, або Єнісею. Часто виконавці цих пісень були в українських сорочках, - не важко було припустити, що то за люди і як вони там опинилися. Певна, що і Геннадій Заволокін це добре розумів, але не боявсь і шанував… Тільки дуже висококультурна людина свого не забуває і шанує чуже. Світла йому пам’ять…Дуже вдало пройшов вечір “Чоловік та жінка – найкраща спілка”. Ми, українці, показали гостям справжні запросини на українське весілля. З хлібом-сіллю, сватами, рушниками, красивими молодими, дружбами, і троїстими музиками. Але протягом усього вечора, ми, як господарі цього творчого проекту, ще багато співали, впроваджували жартівливі сценки та аукціони, суголосні темі, дарували пам’ятні медалі, віншували та доброзичили “золоті” та “срібні” подружні пари, що є членами нашої Громади та інших національно-культурних об’єднань. Добре підготувались усі запрошені гості, але особливо відзначилось Мурманське Єврейське Товариство. Ми були свідками інсценізації уривку з єврейського весілля. То було дуже весело, винахідливо і цікаво.Не минули ми увагою ювілею нашого славетного кіносценариста і великого режисера Олександра Довженка, та сумних роковин Першого Президента України, історика Михайла Грушевського. Ці спогади відбулись в нашому суто українському співтоваристві. А коли мною було зачитане сумне повідомлення про те, що скінчив свій земний шлях відомий український гуморист Павло Глазовий, то спом’янули ми нашого улюбленця його незабутніми творами-жартами. В нашій Громаді є багато, хто знає на пам’ять жартівливі дотепи нашого національного Майстра гумору.Різдвяними українськими радіоколядками ми, як і завжди, потішили тих радіослухачів, що з нетерпінням чекають на наші святкові і буденні виступи. На новорічних вакаціях нас порадували діти з нашого осередку, який находиться в селищі Гаджиєво - учасники пісенного гурточку “Вітерець”. На запрошення Карельського українського Товариства “Калина” діти були учасниками конкурсу-семінару під гаслом „Слово рідне, мово рідна...”. Завдяки клопіткій праці музичних керівників Ольги та Юрія Листопадів наші юні учасники посіли перші місця в усіх трьох номінаціях. І діти і керівники дуже вдоволені поїздкою і організацією заходу. На порозі березень, - з вшануванням пам’яті нашого великого Пророка Тараса Григоровича Шевченка. А на кінець березня заплановано і вже практично готуємось до проведення дитячого свята “Дадим шар земной детям”. До участі в цьому заході знов таки запрошені учасники, а цього разу це будуть діти, з інших національно культурних осередків. Це буде багатонаціональна дитяча зустріч з співами і віршами на рідній мові, танцями, з конкурсами дитячого малюнку і всіляких витівок.Знову будемо просити коштів у Адміністрації області, і чекати на підтримку чиновників. Бо скінчилися вибори та і горілку українську вже нарекламували вдосталь, отже знову - фінансовий тупік. А так хочеться ще багато чого зробити. Однак мізки працюють тільки на те, як Громаді жити далі?! Ті дрібні чиновники, кому підпорядковані такі Громади, як наша, страшенно аморфні люди. Обтяжені лише думкою, як не втратити своєї неголодної роботи. А нам, як щось і нарадять, то “підведуть, як під дурного греблю…” Їх безплідні обіцянки-цяцянки можуть завести Громаду ще й в борги, а вони, ці чиновники, швидко забувши свої ж заверіння потім безсоромно втікають у кущі…Дай, Боже, сили новому Народному Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенко, аби в нього знайшовся час і змога, по-батьківськи споглянути на все Світове Українство і своїми мудрими діями посприяти Добрій вдачі для всіх нащадків Українського Древа.Щиро –Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА,голова НКАУ м. Мурманська та Мурманської області.
дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X