Новини
30.04.2005 Орест ФРЕДИНА: До Церкви йде більше молоді

Розмовляла Уляна ЛИБА 
 
-- Отче Оресте, наскільки молодь сьогодні близька до Церкви?

-- У житті кожної людини рано чи пізно виникає такий момент, коли вона починає задумуватися, куди йде і що їй треба робити. Коли Церква тільки вийшла з підпілля і багато людей почало ходити до храму, то дехто часто категорично зауважував, що це насправді ненадовго, що це така ейфорія, а люди йдуть до церкви, бо ходити туди стало модно. Мій досвід як священика показує, що це неправда. І мені дуже приємно, що серед молодих людей, є такі, що приходять до храму не для того, щоб виконати якийсь релігійний обряд, традицію чи обов'язок, а в пошуках живого Бога.

Можливо, вони не завжди вміють себе найкраще повести, але це дуже добре, що такий молодий порив шукає у церкві не лише обов'язків чи обрядів. І я, як священик, дякую, що таких молодих людей є дуже багато.

За останні десять-п'ятнадцять років у наших школах гарно почала працювати катехизація, тобто змалку до дітей доносять учення про Бога. Наші батьки не мали такої можливості, яку зараз мають наші дітки. І вони під час таких навчань відкривають для себе не якісь поняття про Бога, а відкривають самого Бога. Адже покликання катехизації полягає в тому, щоб людину втаємничити у духовне життя. Не давати їй дуже багато інформації про релігію, а саме втаємничити у те, що треба робити, щоб мати живе спілкування з Богом. І таких людей, я думаю, сьогодні багато.

-- А якщо говорити про сповідь і порівнювати практику попередніх років, то яка спостерігається тенденція -- молодь приходить частіше чи рідше?

-- Скажімо, в нашому храмі молоді справді стає більше. Вони часто приходять зі своїми друзями. І саме тоді відбувається такий цікавий феномен -- бажання прийти до церкви завжди передається від однієї людини до іншої. Також молоді люди більше відкриті у спілкуванні. Наприклад, апостоли не були старими сивобородими дядьками, це ж також були молоді люди.

І я би навіть сказав, що за кілька останніх років покращилася якість сповіді. Люди стають щирішими, вони починають більше розуміти. Смішно говорити зараз про те, що ми ходимо до церкви тільки тому, що це модно або що так роблять усі. Ми абсолютно інші люди, ми живемо в новому часі, будуємо абсолютно інше суспільство. І насправді тепер таких людей, які йдуть до церкви, бо так просто модно або так роблять усі, можна знайти одиниці. Тому мене страшенно тішить, що більшість людей йде, щоб напитися тієї живої води.

Сповідь і Святе причастя завжди залишають у нашій душі незатертий знак богопізнання. Це як, наприклад, коли двоє людей уперше зустрінуться, поговорять і в них формується якесь загальне уявлення один про одного. Зустрінуться вони вдруге -- і вже краще пізнають один одного. А якщо люди захоплюються один одним, тоді вони справді відкривають один другому найкращий свій бік. Приблизно те саме відбувається з нами, коли ми починаємо зустрічатися з Богом: у нашій душі залишається знак після того, коли ми його краще пізнаємо. А вже коли наша душа знає Бога, то її від нього ніхто не відірве. Тому, мені здається, що сьогодні ми маємо і прекрасну можливість, і дуже добру тенденцію до того, що якісно ми стаємо кращими.

-- Наскільки є важливо сповідатися принаймні раз у рік?

-- Я наведу такий простий приклад. Якщо я зайду в кімнатку зі свічечкою, то там щось побачу. Якщо я запалю дві свічки, то видно буде трохи краще. Якщо ж я запалю десять свічок, то буде видно навіть пил. І тут так само. Що ближче людина стоїть до Бога, то вона більше і гостріше починає відчувати свій гріх. Це відбувається саме тому, що стає більше світла, стає краще видно. І от цікава річ: коли ми від Бога далеко і в нашій душі недостатньо світла, ми абсолютно просто і легко можемо засуджувати інших людей, показуючи на них пальцями, думаючи, що ми є кращими. Коли це Боже світло через святі тайни, через молитву починає приходити в нашу душу, ми починаємо бачити себе. І коли ми бачимо стан своєї душі, то на всіх інших людей починаємо дивитися як на кращих за себе. І це те, що дає нам можливість постійно працювати над тим, щоб наше серце було кращим.

Наступна аналогія. Є такі люди, які кажуть мені: "Отче, ну для чого сповідатися? Я ж наступного року буду робити знову те саме". Тому я деколи наводжу такий приклад і запитую: "А ви своє обличчя миєте щодня? Білизну постійно перете? Самі купаєтеся?" Відповідь, звичайно, "так". Але ж цього можна не робити, бо, може, ми і не померли б через це за півроку чи за рік. Але наш стан був би жахливий. А чи є між нами хтось такий, хто може весь час ходити в чистій білій сорочці, ніколи її не прати і втішатися її чистотою? Нема. А сповідь дає нам можливість втішатися свою чистотою, відчувати у своєму серці свіжість.

У сповіді ми мусимо побороти свій страх, свій стид. У щоденному житті ми звикли показувати себе з найкращого боку, а тут є місце, де ми самі для себе відкриваємо, якими є насправді. Справді важко зробити це перед лицем іншої людини, навіть усвідомлюючи, що насправді ми сповідаємося перед Христом. Але ж це надзвичайно цінний терапевтичний момент для нашої душі, для тих, хто відчував тривогу, страх, стид, кому було важко переступити поріг сповідальниці. Але якщо він зробив це щиро, то потім відчуває, що робиться з ним у той момент, коли він виходить з храму. Людина відчуває легкість, абсолютну свободу, у неї складається враження, що вона вміє літати. А коли ми не робимо цього хоча б раз у рік, то в нас відбувається страшний розрив, незважаючи на те, що теоретично ми, можливо, і залишаємося людьми вірними.

-- Дуже поширена думка про те, що останнього тижня перед Великоднем сповідаються лише найбільші грішники...

-- Колись одна жінка дуже гарно запитала у священика: "Отче, а що ви про мене подумаєте, якщо я вам розповім усе?" А він відповів, що подумає тільки те, що вона -- свята. Якщо ми зробимо якусь дрібничку, нам її неважко розкрити на сповіді, а от якщо ми навіть зробимо щось дуже зле, але потім усвідомимо свій гріх і відкриємо його на сповіді, то це дуже добре.

Я б нікому не радив переносити свою сповідь на останній тиждень. По-перше, самі ж священики до того часу вже дуже вимучені, а, по-друге, краще сповідатися на початку посту, адже потім у священиків є більше часу для різних богослужінь та молитов. Тому я б нікому не радив переносити сповідь на останні дні перед Великоднем. Є навіть така звичка у багатьох, що треба посповідатися перед самою Паскою, щоб до свят не нагрішити. Але ж насправді ми сповідаємося, щоб більше вже ніколи не нагрішити. Це так, як маленька дитина. Вона хоче навчитися ходити, але падає, тоді встає і знову падає і так далі. Але ж вона встає не для того, щоб падати, а для того, щоб ходити. І людина сповідається не для того, щоб знову падати, а для того, щоб рівно ходити.

Узагалі піст -- це час, коли ми абсолютно змінюємо ритм і спосіб свого життя. Піст не полягає в тому, щоб ми менше їли чи менше спали, а в тому, що в цей момент треба знайти більше часу для Бога, більше молитися та більше думати. Адже в житті так багато суєти, так багато клопоту, і багато людей виправдовується, що не може піти в церкву, бо не має на це часу.

-- А як на ставлення молоді до Церкви впливають різноманітні поїздки, які організовують при храмах?

-- Закордонні поїздки мають великий вплив, бо вони дають можливість побачити, що робиться у цілому світі. Незалежно від матеріального стану, соціального статусу, рівня освіти.

-- Але ж дуже часто вони їдуть, аби просто поїхати, бо трапилася така хороша нагода...

-- Так, бували і прикрі випадки. Скажімо, ми їздили у Францію на зустріч молоді зі Святійшим Отцем, і я справді бачив таких молодих людей, які приїхали, аби провести там життя по-своєму. Але при тому я для себе зробив цікаве відкриття. У перший день вони мали для себе одне наставлення, на другий день їм, може, як людям невірним, виглядало, що тут усі лицемірять, а третього дня вони почали вже приглядатися та задумуватися. І дуже часто бувало, що люди, які були від Бога дуже далекі, відкрили для себе, що вони стали людьми вірними. Хоча, на жаль, були й такі, що до кінця користувалися послугами, щирістю, добротою інших, і не винесли з цього нічого для себе. Але я вірю, що коли ми безкорисно один для одного робимо добро і безкорисно один для одного залишаємося щирі, то навіть якщо в перший момент людина не запалилася тим вогником, воно однаково не зникне безслідно.

-- Папа Іван Павло II, як відомо, був дуже близьким до молоді. Як Ви вважаєте, чи зможе таким бути новий Папа Бенедикт XVI?

-- Ми всі подивлялися щирості та відкритості Івана Павла II. А новий Папа протягом десяти років із ним дуже тісно співпрацював, отже, в багатьох речах був його співбратом, вони мали спільні погляди на багато речей. Але я ще й певний, що кожночасного Папу, якого вибирають на конклаві, насамперед вибирає сам Христос. І якщо вже стався такий вибір, то цей чоловік таки зможе послужити усій людській спільноті і молоді зокрема. Я сподіваюся на краще. 

http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=40259

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X