Новини
03.05.2005 Хто вирішить “українське питання”?

Богдан Червак

В Інтернеті з’явилося повідомлення, що державний секретар України Олексій Зінченко надіслав до Кабінету Міністрів проект Указу Президента “Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”.

Зазначений документ має “пройти” доволі складну процедуру узгодження в міністерствах та інших відомствах, що причетні до реалізації державної політики в гуманітарній сфері, а відтак буде поданий на підпис Вікторові Ющенку.

Якщо Президент України підпише Указ, то в Україні буде визначено перелік населених пунктів, де в органах державної влади поряд з державною мовою застосовуватиметься російська. Принаймні, про це йдеться у проекті Указу.

Це не перша “мовна ініціатива” нової води. У Верховній Раді чекає на розгляд законопроект лідера соціалістів Олександра Мороза, яким передбачається надання російській мові статусу офіційної, тобто другої державної. Нещодавно секретар Ради Національної безпеки і оборони України Петро Порошенко пообіцяв “зупинити процес закриття російських шкіл в Україні”, відновити у вузах групи з російською мовою навчання, а також створити телевізійний канал і радіостанції для російськомовного населення України.

Очевидний крен нинішньої влади у бік всілякого сприяння російській мові, яка і так на більшості території держави продовжує залишатися панівною, далеко не перший сигнал, що свідчить про ймовірне загострення так званого “українського питання”.

З наближенням чергової річниці завершення Другої світової війни знову актуалізувалася проблема державного визнання ОУН і УПА. Правда, цього разу Президент Ющенко вирішив розв’язати цю проблему шляхом “примирення” вояків-націоналістів та бійців Червоної армії. Час покаже наскільки буде продуктивною ця ідея. А поки що Президент України зустрічається виключно з “червоними” ветеранами. Інша сторона процесу “примирення” – вояки ОУН і УПА, ветерани Карпатської і Поліської січей, “Буковинського Куреня”, дивізії “Галичина” залишаються без уваги державного керівництва.

У світлі викладеного постає закономірне питання: чому тема національного відродження, зокрема шанобливого ставлення до української мови, героїчного минулого українського народу, залишається маргінальною для нової влади? Це питання особливо болюче у контексті Української революції, що відбулася в листопаді-грудні минулого року, й засвідчила безпрецедентно високий рівень національної свідомості тих, хто становив революційний кістяк Майдану.

Відповідь, на це “складне” питання може бути лише одна: нова влада, яка відчула революційну силу національного пробудження, поки що не усвідомлює сили творчого потенціалу української нації.

Нова влада продовжує перебувати у силовому полі стереотипів, що сформувалися у період правління Леоніда Кучми.

Найпоширеніший з них – це вкорінена у свідомість владної верхівки думка, що соціальні й економічні пріоритети важливіші за духовні і культурні, а ідея національного відродження, це рудимент “українських буржуазних націоналістів”. Першим, хто усвідомив згубність такої “теорії” став її творець – Леонід Кучма. Ганьбою і забуттям він розплачується сьогодні за легковажно кинуту фразу, мовляв, в Україні “національна ідея не спрацювала”.

Бичем нової влади є старий стереотип, що з комплексом національної меншовартості можна не лише жити, а й керувати державою. Українці пишалися гідною поставою Президента України Віктора Ющенка під час його першої зустрічі із російським колегою Путіним у Москві та тріумфальними виступами в Європі. Але українці не можуть зрозуміти Ющенка, який, приймаючи у Києві Путіна, для “мовного комфорту” перейшов на російську. Погодьмося, від такого “переходу” війнуло нафталіном старих часів.
Припускаю, що проросійські “реверанси” влади зумовлені її бажанням зарубцювати “рану” на тілі сходу і півдня України, мешканці яких проголосували за Віктора Януковича, як носія ідеї “двомовності” та “дружби” з Росією. Ще один стереотип. В Україні глибоку рану завдано не носіям російської мови, чи прихильникам Москви, а навпаки, українцям, що впродовж багатьох століть зазнавали упослідження тільки тому, що відважувалися говорити українською, а не російською. І якщо деякі міністри нового уряду та голови окремих обласних адміністрацій, які на малоросійський взірець називають себе “губернаторами”, не вважають за необхідне спілкуватися українською, то це свідчить лише про їхню духовну убогість та неспроможність стати державними мужами.

Нарешті, останній стереотип про терплячість українців. Цей стереотип руйнувався неодноразово. Коліївщина, повстанський рух, врешті, “помаранчева революція” – це доволі промовисті приклади, що ілюструють спроможність нації вирішувати “українське питання” у радикальний спосіб, оскільки будь-яке терпіння має свою межу. У цьому зв’язку виникає інше питання: а чи варто випробовувати терпіння українців?

... На минулому тижні Верховна Рада Україна увалила зміни до державного бюджету. У цьому році передбачається збільшення видатків на розвиток української мови у двічі більше, аніж у минулому. Крім того, ліквідуючи практично усі існуючі пільги, Кабінет Міністрів передбачив їх збереження щодо національного книговидання. Отже, не словом, а ділом Уряд продемонстрував бажання сприяти розвиткові національної духовності. Це вселяє оптимізм. Але цього замало, щоб в українців відпало бажання ставити “українське питання” руба.
http://domivka.net/publ.php?sid=616

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X