Новини
09.06.2005 “Створювати єдину Церкву в Україні захотіли самі віруючі”

Розмова з Анатолієм Зінкевичем, протоієреєм УПЦ КП
Акт єдності між Українською Православною Церквою Київського патріархату й Українською Православною Автокефальною Церквою підписали в Тернополі наприкінці травня. Свідками цієї події стали три єпископи, майже півтори сотні священиків і сотні віруючих. Із боку православних Київського патріархату акт підписував протоієрей Анатолій Зінкевич, а з боку православних Автокефальної Церкви – протоієрей Михайло Левкович. Тоді, коли документ уже було підписано, представники обох конфесій ще й освятили камінь єдності, який згодом закладуть у фундамент Дзвіниці єдності, що на території Свято-Троїцького духовного центру в Тернополі.

Про передумови підписання акта та його наслідки для мирян обох конфесій ми розмовляли з підписантом протоієреєм УПЦ КП отцем Анатолієм Зінкевичем.

– Чому саме тепер підписали такий акт єднання і що передувало цьому?

– Акт як такий існував ще до його офіційного підписання 28 травня 2005 року. Ми вже намагалися об’єднатися, та ці спроби не були успішними. Річ у тім, що тоді до цього доклало зусилля лише духовенство, а не самі віруючі. Очевидно, об’єднання не було можливим ще й через міжконфесійний розбрат, який посіяли політики в 1990-х роках. Відповідно, документ підписали саме тепер, тому що процес пішов “із низів”, тобто миряни самі вже відчули необхідність єднання, і це бачили ми, священики. Отож, отримавши благословення церковних ієрархій на такі дії, ми почали об’єднуватися.

– А які дії ви вже втілювали спільно – Українська Православна Церква й Українська Православна Автокефальна Церква?

– Одразу наступного дня після підписання акта, тобто 29 травня, ми освятили капличку в селі Дзвиняч Чортківського району Тернопільської області. Там із нами були також представники Греко-Католицької Церкви. Саме посвячення пройшло дуже добре, адже віруючі не шукали непорозуміння, а навпаки, відчували дух єдності. Того ж дня ми привезли до села Заздрість, де досі наче існує міжконфесійний конфлікт серед віруючих, благодатний вогонь. Його тоді брали всі вірні, які були в селі, й там ми не бачили непорозуміння і ворожнечі. Тому вважаю, що конфлікт у Заздрості – штучно роздутий владою. Це все політичні інтриги. Храм у Заздрості й досі не працює, і закрили його саме представники влади. Я ж бачу, що віруючі в Заздрості прагнуть єдності, адже, коли ми підписували в Тернополі акт єднання, з цього села було два автобуси з людьми, які приїхали, власне, аби бути присутніми на цій події.

– Знаю, що на цю урочистість ви чекали й Віктора Ющенка, який саме того дня був у Тернополі...

– Так, і нам дуже прикро, що Президент так і не зміг навідати нас. Ще коли Ющенко був прем’єр-міністром України, заклав перший камінь у будівництво Свято-Троїцького духовного центру, де ми підписували акт єдності. Тому символічним було б, якби він був присутнім ще й під час освячення каменя єдності для дзвіниці й підписання акта. Та, напевно, його не поінформували про важливість цієї події, й тому його не було з нами. Я ж лише повернувся з Хортиці, де мав нагоду спілкуватися з Президентом, і він, дізнавшись, що ми його чекали, щиро шкодував, що не завітав до нас. А коли ми розповіли про об’єднання двох церков, він перехрестився і сказав: “Слава Богу!”

– Отже, ми все ще говоримо про об’єднання лише двох конфесій? Вас ще не підтримали представники Греко-Католицької Церкви та Православної Церкви Московського патріархату?

– Ми запрошуємо до єднання всі конфесії. Та, думаю, нині духовенство боїться того, що люди неправильно зрозуміють їх, і тому не йдуть на таке об’єднання. Скажімо, я точно знаю: греко-католики тому не дають свого благословення на єднання, бо духовенство не може передбачити, якою буде реакція людей на це. Водночас перед греко-католиками стоїть вибір, який перед ними поставив Папа, – чи йти за Римом, чи бути українською церквою. Вважаю, греко-католикам бракує саме українського патріотизму, й тому хотілося б ще раз закликати їх до об’єднання.

– На вашу думку, якою може бути в ідеалі ситуація з конфесіями в Україні та за який час можна буде досягнути повного єднання?

– Хотілося б бачити в Україні Єдину Помісну Церкву, яку українці колись мали – до 1596 року. Нині ми можемо її знову мати, адже бачимо, що нам немає чого ділити між собою. Бачимо, що ми повинні жити згідно із заповідями Христа і йти за Христом, а не ділити його. Думаю, принаймні дві вітки церкви – Православна Київського патріархату та Православна Автокефальна – можуть досягти повної єдності вже за півроку, коли буде вирішено всі проблемні моменти. А якщо до нас долучаться інші церкви, то цей процес, напевно, буде дещо тривалішим. Та віриться, що ми таки прийдемо до Єдиної Помісної Церкви в Україні, процес створення якої ми почали в Тернополі 28 травня 2005 року.

Розмовляла Олеся Кравчук, Тернопіль

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/06/09/5933/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X