Новини
10.06.2005 Початок воз’єднання?

Церква має об’єднувати людей. Цей постулат, на якому свого часу трималися держави і імперії, рятував цілі народи від розпаду, забуття, знищення. Так трималася Візантія, так зберігали свою самобутність православні народи Балканів під час турецької окупації. Траплялося і навпаки – церковні розколи спричиняли міжусобні війни. Так чехи вбивали чехів у Гуситському повстанні, північні французи різали південних під час Альбігойських війн, а росіяни нівечили власних співвітчизників, незгодних із Ніконовською реформою.

У нас, слава Богу, до такого не дійшло. Але дійшло до іншого. Православна Церква, що завжди охоплювала своїм впливом більшість України – як у географічному, так і в національному аспекті – наразі є розірваною на кілька недружньо налаштованих один до одного таборів.

Можна довго сперечатися про причини розколу українського православ’я на початку 90-х. Особливо якщо зважати на те, що у кожної сторони – своя довга низка версій і ще довша - звинувачень. Фактично ситуація залишається сумною: в Україні діє три великі Православні Церкви. Між двома з них – Українськими Православними Церквами Київського та Московського Патріархатів, лежить стійка неприязнь. Третя і найменша – Українська Автокефальна Православна Церква, тим часом переживає внутрішній розкол.

Як це впливає на суспільство, кожен міг побачити під час президентських виборів. Усі, мабуть, пам’ятають «хресні ходи за канонічного кандидата». Взаємодія Церкви зі владою, така популярна ще з візантійських часів, що пізніше, вже у часи радянські, отримала назву «сергіанства» проявила себе у одному з найгірших варіантів.

Та навіть коли після політичних баталій з усіх усюд почали лунати заклики до об’єднання суспільства та подолання суперечливих питань – церковного життя це не торкнулося. Да навіть гірше. З боку вірних УПЦ Московського Патріархату пішло звернення до Патріарха Російської Православної Церкви Алексія Другого – мовляв, нова влада відверто симпатизує «філаретовцям» (себто, УПЦ КП). Хоча реальність приводів для таких заяв може бути піддана сумніву: зрештою, більшість нових можновладців самі є вірними Московського Патріархату. Принаймні, були такими до прямого втручання священників останнього у політику. А там – хтозна. Зрештою, мати діючого Президента, Варвару Тимофіївну Ющенко, відспівали у Володимирському соборі, що є головним храмом Київського Патріархату.

Якщо ж вірити деяким російськім ЗМІ, а також «експертним коментарям» спеціалістів на кшталт заввідділом України Інституту країн СНД Кирила Фролова, в Україні вже давно йдуть гоніння за віру. Младенців ще не ріжуть, але вже мало не з армією захоплюють храми, побивають священників і таке інше… Жертвами у таких історіях традиційно виступають представники УПЦ МП, а от «гонителями» - хто завгодно, від Київського Патріархату і автокефалів до греко- та римо-католиків. Але оскільки людям певного складу свідомості властивий поділ Всесвіту на «наших» та «не наших», така пропаганда, певно, все ж знаходить свого вдячного читача. Особливо при повній відсутності – чи то пак тотальному мовчанні, інших джерел інформації. Також поки що підтвердження не знайшли сенсаційні чутки, що ходять російськоправославним сегментом Мережі та іноді потрапляють до новин сайтів на кшталт «православіє.ру»: буцімто, нинішня українська влада взагалі прагне інспірувати об’єднання українських Церков із переходом їх у юрисдикцію Вселенського (Константинопольського) Патріархату.

А тим часом процес об’єднання Церков в Україні все ж почався. Щоправда, з рівня звичайного, а не вищого, священства. 28 травня в Тернополі в Свято-Троїцькому духовному центрі імені князя Данила Галицького керівниками комісій у справі об’єднання УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ протоієреями Анатолієм Зінкевичем (Київський Патріархат) та Михайлом Левковичем (УАПЦ) у присутності архієреїв, а також великої кількості духовенства і мирян обох Церков було підписано Акт про початок об’єднавчого процесу між двома Церквами. Символічним знаком початку цього процесу стало спільне закладання „каменя єдності” у початок будівництва Дзвіниці єдності.

Несподівано, що така ініціатива пішла не «згори», звідки раніше йшли скоріш абстрактні заяви про готовність розпочати діалог, скільки «знизу». Це вже свідчить про те, що розірваність Церков вже не може терпіти звичайне духовенство та миряни, і справа насправді лише у нерішучості та, водночас, непоступливості володарів вищих санів.

Тим не менш, Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет вже встиг схвалити та підтримати ініціативу свого священика. Чи свідчить це про те, що об’єднавчий процес пожвавиться та вийде на вищий рівень? Час покаже. А поки що справа за волею архієреїв.

Юлія Олійник
«ІА "Гаряча Лінія"»
«KP-Media»

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X