Новини
26.09.2004 Козелецький храм

   В Українській радянській енциклопедії написано про Козелець приблизно таке: районний центр, декілька заводів,  технікум, собор Різдва Богородиці, будинок полкової канцелярії та Миколаївську церкву. І жодного слова про те, що вищезгаданий собор є зразком української барокової архітектури. Що в ньому, за легендою, ймовірно, вінчалися Олексій Розумовський та російська імператриця Єлизавета Петрівна. Що в містечку, яке 1656 року здобуло Магдебурзьке право, жила мати відомого фаворита та його брата, останнього гетьмана Лівобережжя  Кирила Розумовського. Багато чим завдячує Козелець Розумовським, тепер їхні нащадки інколи відвідують місця родинної слави. 

Як Розумовський став фаворитом

   Брати Розумовські походили з українського хутора Лемеші. Їхній батько Григорій Якович Розум був запальним чоловіком та ще й не цурався горілки. Якось він п’яний застав малого Олексія за читанням книжки й спересердя кинувся на нього із сокирою. Переляканий хлопець утік аж за 20 кілометрів у сусіднє село Чемер, де пішов у науку до дяка – добре, що голос мав чудовий, от і взяли його в церковний хор. Та й з лиця, кажуть, був – хоч воду пий. Цікаво, що прізвисько Розум, як стверджується в народному переказі, реєстровий козак дістав через те, що часто повторював «Що то за голова, що то за розум!». А от справжнім розумом у сім’ї була його дружина Наталка – розсудлива жінка, яка прагла вивести в люди своїх шістьох дітей: Данила, Олексія, Кирила, Гафію, Ганну та Віру.

   Якось їй приснилося, ніби світять у хаті зі стелі сонце й зірки. А через кілька днів проїжджав селом полковник Федір Вишневський, який віз до імператорського двору токайське вино з Угорщини. Запримітивши вдатного хориста, він умовив його їхати в Петербург, де 22-річний Олексій одразу потрапив у придворний хор і впав в око Єлизаветі. Спочатку вже не Розум, а Розумовський став управителем одного із царських маєтків, а незабаром у чині гоф-інтенданта став відати всім майном царського двору. За тогочасними історичними джерелами, на відміну від згаданої вище легенди, після 10-річного перебування в Петербурзі граф Розумовський узяв шлюб із Єлизаветою Петрівною в підмосковному селі Перово. На той час Розумовські стають найбагатшими людьми Російської імперії. Треба віддати належне людяності, а може, навіть дипломатичному хистові новоспеченого вельможі: своїх благодійників він не забув, зробивши Вишневського генералом, а чемерського дячка наглядачем в імператорському саду. Князь Васильчиков у книжці «Сімейство Розумовських» написав таке: «Розумовські, без сумніву, разом із Шереметьєвими залишилися для народу улюбленими вельможами минулого століття. Ще за життя свого вони, принаймні Олексій та Кирило Григоровичі, мали загальну симпатію... Причину цієї любові відгадати неважко: Розумовські, не цураючись просвітительства, жили народним життям, любили все вітчизняне».

   Не забували Розумовські й про свою малу батьківщину. Кирило, який здобув за кордоном блискучу освіту, кохався в мистецтві: любив музику, спів, живопис та архітектуру. І собор Різдва Богородиці в Козельці постав, зокрема, за його підтримки.

   Хрести та бані храму видно ще на під’їзді до Козельця, аж із Чернігівської траси.  Дослідники дотепер сперечаються, кого вважати головним архітектором собору – Івана Григоровича-Барського, Андрія Квасова чи Бартоломео Растреллі. Відомо, що розробником цього проекту (як і багатьох інших, утілених на українській землі) був геніальний італієць, однак за процесом будівництва він безпосередньо не наглядав. А от для Григоровича-Барського це була перша серйозна робота, коли він допомагав знаменитому Квасову. Молодий архітектор надав соборові характерних для українського бароко рис – запозичення з народної архітектури та різноманіття ліпнини. Отже, питання, кому приписувати авторство цієї перлини національної архітектури, здається, відпадає само по собі. Про історію будівництва храму повідомляється в часописі «Киевская старина» за грудень 1898 року. Там згадується цікава деталь: до здійснення проекту було залучено священика Кирила Тарловського. Уродженець Козельця, він був більше відомий як «дикий піп» із Запорозької Січі. За деякими відомостями, саме він таємно обвінчав Олексія з Єлизаветою чи то в Козелецькому храмі, чи то в якійсь сільській церкві...

   Неймовірно, але це чудо, яким є собор, будували під багатий іконостас, що мав прикрашати один із петербурзьких храмів, проте через великий розмір не вміщався там. «У цей час у графа Розумовського народилася думка про будівництво собору в Козельці. Імператриця Єлизавета Петрівна вирішила пожертвувати цей іконостас для майбутнього собору. Ось тоді-то й було доручено архітектору Растреллі відповідно до розмірів і величі іконостаса створити проект собору. Незабаром собор було збудовано. Враженому поглядові простих обивателів міста Козельця відкрилося у вигляді собору таке диво, що всі просто ахнули й одноголосно вирішили, що не тільки в Чернігові, але навіть у самому Києві немає такого собору», – було написано в часописі.

Собор зводили протягом 11 років (1752–1763).
Кажуть, щоб увінчати його величними банями, було насипано під’їзну дорогу завдовжки в декілька кілометрів, по якій підвозили потрібні конструкції. Отож виросла незвичайна споруда. Ніби невагома, здіймається вона білою хмарою вгору. Особлива прикраса двоярусного храму – три напівкруглі ганки із шатровими верхами. Загалом храм складається, якщо можна так сказати, з декількох церков: головний престол на честь Різдва Пресвятої Богородиці розташовано на верхньому, другому, ярусі, з боків розміщено престоли святих апостолів Петра й Павла та праведних Захарія та Єлизавети, а на першому ярусі – святих мучеників Адріана й Наталії. Це мала бути родинна церква. Наталія Розумиха планувала зробити із собору храм-усипальницю, проте з великої сім’ї Розумовських там було поховано лише її. Склеп із її прахом розміщено в першому ярусі. «Тут покоїться прах раби Божої Наталії Даміанівни Розумовської, засновниці цього Різдво-Богородичного храму, яка померла

   12 вересня 1762 року – викарбувано над входом до усипальниці. Тепер у нижній церкві міститься ікона Іверської Богоматері, привезена минулого року з Афона, де є оригінал. Таким чином, було відновлено історичну справедливість і до храму повернуто ікону, втрачену 70 років тому.  

   У храмі за німців була конюшня, за совєтів – заготконтораІз відходом благодійників у кращий світ собор почав потроху занепадати. Відомий документ, який датовано 1905 роком, де церковники звертаються до мирян по допомогу на оновлення храму: «Капітально не ремонтований від часів побудови, цей храм нині перебуває в такому плачевному стані, що на нижньому його поверсі понад 10 років не проводиться богослужіння, оскільки всі дерев’яні частини храму згнили й самі стіни, наскрізь просочені сирістю, позеленіли і в деяких місцях розмокли». З 1934 року собор Різдва Богородиці припинив функціонувати як культова споруда. Під час Другої світової війни німці влаштували в ньому конюшню, а потім – табір для військовополонених. А радянська влада опісля – заготконтору, склад для овочів та інших товарів. Але найбільше не пощастило храму під час війни. Майже двісті років існування не підточили його, і лише кілька років воєнних дій завдали найбільшої руйнації: під час бомбування було пошкоджено бані та дзвіницю. На щастя, не дуже постраждав іконостас. Має він 27 метрів заввишки й складається з 50 (було 80) автентичних ікон. Дослідник історії собору Василь Круглик зазначає, що художній розпис інтер’єру, а також образи іконостасу належать пензлю Григорія Стеценка, придворного художника Розумовських, який деякий час навіть жив поруч із будівництвом. Він написав не лише картини на релігійні сюжети, а й портрети Наталії Розумовської, Єлизавети Петрівни, а також священика Тарловського.

Хто відновить храм?
   Сьогодні в соборі майже щонеділі відбуваються вінчання... Промені ранішнього сонця падають на вишукану ліпнину. Поки священик здійснює таїнство вінчання, намагаєшся тихо прослизнути металевими плитами й заховатися десь у бічному крилі, щоб сповна насолодитися спогляданням внутрішнього оздоблення храму. Він наче заворожує: хоч око зупиняється на якихось трояндочках або янголятках, думка починає блукати в інших сферах. Кажуть, що в давнину церкви ставили в особливих місцях, тому в них так легко. Колись тут так само зачаровувалися Олександр Пушкін і Микола Лисенко, Микола Садовський і Марко Кропивницький, Олександр Довженко та Іван Козловський, який полюбляв випробовувати акустику безлюдного храму. А Тарас Шевченко згадував про собор у повісті «Княгиня». Кожен, хто відвідає Козелець, обов’язково помилується «величним храмом архітектури растреллівської, спорудженим Наталією Розумихою», писав він.

   Сонце піднімається вище, а разом із ним переміщується й світловий пучок, який тепер падає на запилену й потріскану синю фарбу, якою пофарбовано іконостас, на потьмянілу позолоту. «Ми постійно робимо тут якийсь ремонт, – пояснює мені паламар Дмитро. – Майже кожного року треба підбілювати храм, наразі добираємося до іконостасу». Священики розповідають, що вони підтримують зв’язок із нащадками Кирила Григоровича, які інколи навідуються сюди. «Ми вдячні їм за те, що їхній предок збудував цей прекрасний храм», – каже настоятель отець Михайло, якого дуже поважають у місті, адже багато в чому завдяки його старанням було відновлено собор. Цікаво, що наприкінці серпня тут вінчався Андрій Розумовський, який задля цього приїхав з Аргентини зі своєю нареченою Урсулою.

   Однак пам’ятка потребує опіки, і тут роботи для благодійників – непочатий край. Узяти хоч би дзвіницю або маєток Наталки Розумихи в Покорщині. Як стверджується в переказі, коли приїхала до неї в гості невістка Єлизавета, Розумиха як укопана стояла на ганку свого будинку, і тоді сталося неймовірне: імператриця вийшла з карети й поклонилася (покорилася) своїй свекрусі. У цьому одноповерховому будинку ніщо не свідчить про те, що жила тут мати найбагатших вельмож Росії. Будинок скромний, із двома прогнилими ганками, мансардою й дерев’яними потрісканими колонами. Через щілини в забитих дошками вікнах можна заглянути всередину й побачити  цілковитий безлад: розкидані папери, шмаття, пляшки та залишки меблів. Усе свідчить про те, що тут були підсобні приміщення лікарні, розташованої поруч. Широке подвір’я заросло, дерев’яні хліви помалу розтягують на будівельні матеріали, тільки кам’яниця стоїть більш-менш непошкоджена. Кажуть, що собор і Покорщину з’єднував підземний хід. Але це вже інша історія.


Cтаття взята з http://gazeta.razom.org.ua/?nId=1424
Автор: наталка григорець

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X