Новини
17.08.2005 Гостинне Поділля

Тернопільщина – надзвичайно благодатна земля. Це край великого патріотизму, духовності та мальовничої природи, в якому мешкають гостинні та щедрі люди.

Після його відвідин виникає непереборне бажання повернутися сюди ще і ще.

У цьому переконався репортер “Газети”, приєднавшись до унікальної журналістської акції “Україна очима редактора”. Цей захід організував Журналістський фонд Національної спілки журналістів України за підтримки Республіканської партії. Його мета – об’єднати працівників і керівників ЗМІ з різних куточків України, зміцнити професійні зв’язки між ними та познайомити читацьку аудиторією з усіма регіонами нашої держави.

...Ми перебували на Тернопіллі з 10 до 13 серпня. Програма була надзвичайно насиченою та розмаїтою: Почаїв, Зарваниця, озеро святої Анни, Бучацький сирзавод, Микулинецький пивзавод, страусина ферма, Джуринський водоспад, печера часів трипільської культури в селі Кривче, спілкування з керівництвом області та в професійному колі й іще багато-багато цікавого... 

Пивотерапія по-медоборськи  

Першого дня гостювання на тернопільській землі ми ознайомилися із санаторієм “Медобори”, що в селі Конопківцях. Там нас і розселили. Цей лікувальний заклад розташований на березі невеличкого озерця в мальовничій місцині. Він добре знаний далеко за межами Тернопільської області: тут справді повертають людям здоров’я...

Головний лікар санаторію Василь Мартинюк улаштував нам цікаву екскурсію корпусами цього закладу. За його словами, в “Медоборах” лікують усі органи та системи людського тіла, від опорно-рухового апарату до захворювань шкіри.

– Ми лікуємо сірководневими та натрій-хлоридними водами, цілющими грязями, масажами, – розповів медик. – У нас проводять глино- й іпотерапію (лікування їздою верхи), а також апітерапію (лікування продуктами бджільництва). А декого лікуємо навіть укусами бджіл...

За словами пана Мартинюка, укуси “медових комах” у певні точки людського організму дають колосальний оздоровчий і стимулюючий ефект, після них пацієнт почувається значно краще. Для цієї малоприємної процедури тут облаштували спеціальне приміщення, в якому браві бджілки сідають на тіло та дружно жалять його... 

– А дуже кричать ваші пацієнти під час такого лікування? Це ж боляче, – запитав хтось із журналістів.

– Знаєте, ні, – відповів лікар. – Заради власного здоров’я людина може витерпіти ще й не таке...

Справжнісінькою родзинкою санаторію “Медобори” стало лікування... добрим пивом (пивотерапії, гадаю, особливо зраділи б львівські пиворізи). Цей заклад – єдине місце в нашій державі, де застосовують таку оригінальну методику.

– Пиво недаремно називають рідким хлібом, – розповів пан Мартинюк. – У цьому напої є безліч корисних для здоров’я людини вітамінів і компонентів, а лікування надзвичайно швидко дає ефект.     

За словами директора санаторію, пивотерапію призначають передусім особам, які страждають на депресію, загальне знесилення організму, авітаміноз, перевтому. Однак лікування має рекомендувати лікар – кожному хворому слід щодня “заправлятися” пивом у певних, спеціально підібраних для нього дозах, які коливаються від 250 до 750 грамів. А декому тут навіть призначають “пивні ванни”: людині влаштовують хмільну купіль загальною місткістю чотири літра – і до людини повертаються втрачені сили, тонус і смак життя, гарний настрій.

– А чому саме чотири літра? Це ж мало! – зауважив репортер “Газети”.

– Ми можемо для вас налити хоч 100 літрів пива. Але це коштуватиме дуже дорого... Маєте багато грошей? – поцікавився наш гід, розсмішивши цим  присутніх. На такій веселі ноті наша екскурсія закінчилася...

У Почаєві та Зарваниці

Наступного дня ми мали змогу ознайомитися з найбільшими духовними центрами не лише цього краю, а й України загалом. Це – Почаївська Лавра, яка належить Українській Православній Церкві Московського патріархату, цілюще озеро святої Анни та один із найбільших марійських центрів світу (на рівні Фатіми та Люрда) – Зарваниця, в якому зберігають чудотворну ікону Зарваницької Божої Матері. Зарваниця належить Українській Греко-Католицькій Церкві. Мені було цікаво порівняти два різні духовні осередки.

Розпочали ми з відвідин Почаївської Лаври.  

...Зізнаюся: коли сидячи в автобусі, ми побачили золоті куполи храмів цієї святині, розташованій на знаменитій Почаївській горі (а їх видно на десятки кілометрів), я несподівано відчув не вельми приємний щем. Адже добре знав, що Почаївська Лавра сьогодні перебуває в руках войовничого духовенства,  яке не надто толерантно ставиться до іновірців (себто всіх, хто не належить до УПЦ МП). А особливо непривітно тут зустрічають греко-католиків (чи як тут кажуть – уніатів).

Почаївська Лавра є великою духовною святинею українського народу. Історія виникнення цього монастиря сягає ще ХІІІ століття, коли ченці Києво-Печерської Лаври, рятуючись від набігів монголо-татар, оселилися саме на цій горі. А з плином часу Почаївську Лавру прикрасила чудотворна ікона Почаївської Божої Матері, яку подарувала монастирю наприкінці ХVІ століття магнатка Анна Гойська. Відтоді в цьому місці почали відбуватися чудесні зцілення, а Почаїв став центром паломництва віруючих звідусіль.

Про всі ці факти розповів журналістам брат Мойсей, молодий монах, який був нашим гідом у монастирі. На наше прохання він провів гостей до підземної церкви, в якій лежать мощі преподобного Йова Почаївського. Брат Мойсей потім довго відповідав на численні запитання журналістів. Деякі з них були доволі оригінальними.

– Чи не носите ви, батюшко, пістолет під рясою? – запитала одна журналістка зі східних теренів нашої держави. – Про вас, монахів, таке пишуть у газетах...

– Звичайно, ношу, – усміхнувся чернець. – Можу навіть показати. Ось, прошу подивитися...

Він розгорнув свою рясу, під якою, звісно, нічого не було... До речі, брат Мойсей виявився цікавою людиною. Він заімпонував мені своєю виваженістю, спокоєм і духовністю. Однак монах раз у раз згадував про Греко-Католицьку Церкву, яку вперто називав уніатською. І від цього неприємно щеміло в серці. Ультрарелігійна непримиримість справляє гнітюче враження.

А в Зарваниці нас зустрів отець Дмитро, який прочитав цікаву лекцію про історію цього місця. Ми мали нагоду помолитися біля чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері, отримати благословення від священика, досхочу напитися цілющої джерельної води. На відміну від Почаєва, в Зарваниці не акцентують на відмінностях між релігійними конфесіями, не запитують, якої людина віри. Тут до всіх ставляться толерантно та терпимо, і це не може не радувати серце.

Страусів рахувати не можна...   

Упродовж трьох днів перебування на Тернопільщині журналісти мали змогу ознайомитися з промисловістю цього краю, поспілкуватися з керівниками області та районів, скуштувати чудової продукції місцевих виробників. Назви підприємств, на яких ми побували, звучать не дуже поетично: сирзавод, пивзавод, спиртзавод, страусина ферма... Забігаючи наперед, скажу, що спиртом тут нас не поїли та страусятиною не годували, зате пива та сиру було досхочу...

Микулинецький пивзавод – одне з найстаріших підприємств України. Першу згадку про нього датовано... 1457 роком. Потім завод довго був у занепаді, а його відродження розпочалося в 1993-1994 роках. Нині його назва – ВАТ “Бровар”.

– Мені вдалося взяти кредит на 100 тисяч марок під 10% річних в австрійського бізнесмена, – розповів журналістам голова правління ВАТ “Бровар” Степан Троян. – Тоді ми отримали деяке обладнання. Але гроші – не головне. Найбільше наше багатство – унікальна вода та кадри. Обслуговування нинішнього технологічного обладнання, де весь процес контролюють за допомогою комп’ютера, вимагає неабиякої кваліфікації.

За словами пана Трояна, нині можна говорити про оновлений завод. Усе обладнання закупили в європейських фірм. Датчани та німці контролюють виробництво. “Бровар” може випускати
14 тис. пляшок напою за годину. Крім того, функціонують дві лінії з розливу пива в кеги.

Голова правління провів нас цехами заводу, і ми побачили, як квасять дріжджі в чанах, як відбувається процес бродіння, і як потім смачна піниста рідина наповнює тисячі пляшок на конвеєрі.

Цікавою видалася подорож на страусину ферму, розташовану в селі Троське Заліщицького району. Зоотехнік цього господарства, звичайна сільська жінка в хустині Марія Непорук, зі знанням справи розповіла про своїх екзотичних вихованців. До речі, тут не заведено рахувати цих птахів, адже тоді вони перестануть розмножуватися...

– Зі страуса шиють куртки, які коштують близько п’яти тисяч доларів, – розповіла пані Марія. – Пір’я використовують для прикрас, а жир переробляють на жіночу помаду. Страусів розводити не важко: вони невибагливі, кожен їсть кілограм ячменю та кілограм вівса щодня та випиває чотири літра води. Наші птахи не бояться ні дощу, ні холоду, ні морозу...

Заробітчани збагачують економіку краю

Побували ми й на прес-конференції за участю голови Тернопільської ОДА Олега Стойка та його заступника Василя Кравця.

– Вітаємо вас на нашій землі, – розпочав губернатор. – Це батьківщина першого козацького гетьмана Байди-Вишневецького, всесвітньо відомого вченого Івана Пулюя й оперної співачки Соломії Крушельницької. Тернопільщина є перлиною Західного Поділля...

А далі розпочалося найцікавіше. Губернатор не забув похвалитися, що Тернопільщина останнім часом “стрибнула вперед” за багатьма економічними показниками, інвестиціями, рівнем життя населення. Однак, ніби поміж іншим, зауважив, що середня заробітна плата тут є однією з найнижчих в Україні – 600 гривень. Чому за такого шаленого розвитку люди заробляють так мало? На це запитання репортера “Газети” голова краю так і не дав чіткої  відповіді. Далі зайшла мова про заробітчан.

– У нас кожен восьмий мешканець працює за кордоном, – розповів пан Стойко. – Щороку за переказами через “Вестерн Юніон” Тернопільська область збагачується на 100 мільйонів доларів. Це тільки офіційні показники. Активно працюємо над тим, щоб наші люди повернулися додому і трудилися тут, на батьківщині.

– А що ви можете їм запропонувати на Тернопільщині? Роботу за 600 гривень? – запитав журналіст із Вінниці.

У відповідь голова Тернопільської ОДА почав розказувати про обласні центри сприяння малому та середньому бізнесу, інші заходи, створення нових робочих місць. Однак усі ці кроки виглядають мізерною краплею в морі проблем...

Хто врятує красу Поділля?

На Тернопіллі чудова природа. Ми мали змогу побувати в південній частині цього краю, побачити Джуринський водоспад, що в мальовничому куточку поблизу руїн старовинного замку. Відвідали унікальне за своєю красою містечко Бучач, Кременець, побували в Борщові та печері часів Трипільської культури поблизу села Кривче. Стає надзвичайно сумно від усвідомлення того, що вся ця незабутня краса старовинного Поділля досі не є “меккою” для вітчизняних і зарубіжних туристів – тут є на що подивитися. Однак усе це потребує великих капіталовкладень, і чиновникам усіх рангів варто задуматися, як урятувати красу Західного Поділля від забуття, бездоріжжя та провінційності.   

Богдан Мазур,

Львів – Тернопіль –
Кременець – Почаїв –
Зарваниця – Микулинці – Бучач – Борщів – Львів.

Матеріал написано
за сприяння
Республіканської партії

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/08/16/7938/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X