Новини
31.08.2005 Про релігійну толерантність

КОЛИСЬ біженка з Чечні, мусульманка, розповідаючи мені про кривди, заподіяні її родині, посвітліла лицем і сказала: “Нічого, Бог усе бачить”.

Ці ж слова я чула з уст українок-християнок, чиє життя так само було надміру покривджене беззаконням і сімейною безвихіддю. Покора з нотками погрози, віра з присмаком гіркоти – все це звернено до єдиного Бога справедливості та любові.

У тому районі міста, де я мешкаю, майже поряд греко-католицькі, православні церкви, римо-католицький монастир, центр Свідків Єгови та молитовний дім п’ятидесятників. Я рада, що довкола так багато віруючих людей. Вони не загрожують моїй особистій безпеці. Їй загрожують квартирні злодії, грабіжники, п’яниці, які вештаються містом уночі, і бездіяльність правоохоронців. Мені подобається жити в державі, де не переслідують за релігійні переконання чи їхню відсутність. Я сама обираю собі спосіб вірування й маю внутрішній духовний спротив, коли хтось намагається нав’язати мені інші погляди.

Однак цей спротив у жодному разі не повинен вихлюпнутися в ненависть до людей, які вірують по-іншому. Це не тільки моє, а й їхнє право на свободу віровизнання. Його порушення має великий діапазон: від особистої образи до погромів і святотатства. Віра – це приватна справа кожної людини, навіть інтимна, й не пасує демонструвати її публічно, коли в цьому немає потреби. Рим загинув не від того, що в ньому молилися різним богам, а тому, що римська цивілізація втратила здорові моральні орієнтири щодо майбутнього. Загроза втрати нашої національної незалежності йде не від того, що патріархат УГКЦ перенесли до Києва чи що свідки Єгови ходять вулицями, витлумачуючи Біблію.

Чи годен пересічний українець купити Святе письмо? А може, воліє за ці гроші накупити м’яса та горілки? Адже в неділю піде до церкви, як ходили в середньовіччя неграмотні селяни та міщани, й усе, “що треба”, йому розповість священик. Можливо, через небажання пізнати власний обряд і глибші основи віри, його так дратують кришнаїти, буддисти, баптисти, єговісти й інші. Чому б Верховній Раді не заборонити всі конфесії, крім єдиної “правильної”, чи хоча б, як у Росії та Білорусі, скоса позирати на іновірців? Є ж іще країни у світі, де за носіння хрестика можуть стратити, де вірні збираються в таємних закутках, щоб помолитися, де, зрештою, домінантна релігія втручається у справи держави.

Час від часу хтось починає непокоїтися, чому в нас так багато конфесій чи химерних сект, прагнучи бачити підстрижений газон з однаковими травинками і в політиці, і в ідеології, і в засобах масової інформації. А я спостерігала колись за групою людей, серед яких були інваліди. Вони поверталися з якогось молитовного зібрання й виглядали дуже щасливими, просвітленими, і похмурі львів’яни, що їхали в тому ж автобусі, на їхньому тлі справляли дуже невигідне враження.

Коли Ісус наказав апостолам стати ловцями душ, упродовж нетривалого часу християнство завоювало серця багатьох людей завдяки гуманним ідеям і підняло людську цивілізацію на значно вищий духовний рівень. Це ж саме повторили іслам і буддизм. Найбільша небезпека для віри – насильство над людською душею, і це насильство не залишилося в минулому. Бог, як зазначено в Євангелії від Томи, всередині нас і довкола нас, і ми повинні це відчувати, і не дозволяти своїй Церкві впадати у стан анабіозу, бо ми теж є часткою цієї Церкви як свідомої спільності людей. Якщо ж ми атеїсти, то й це не означає автоматично відсутність духовних потреб.

Для політики не існує нічого святого, якщо вона береться маніпулювати релігійними почуттями електорату. Якщо політик чи бізнесмен будує церкву в рідному селі, то це такий самий дар, якби він побудував школу чи дорогу. Він догоджає людям, а не Богові. На землі наші вчинки оцінюють люди, це їхнє право. І їхні мотиви не можна приховувати довго. Рано чи пізно таємне стає очевидним: Бог усе бачить.

Релігійна агресія, міжконфесійна боротьба характерні для авторитарних режимів унаслідок маніпулювання масовою свідомістю. Це маніпулювання може згодом стати перешкодою для істориків. Катаризм, християнський рух, спрямований на очищення віри від політичного й економічного намулу, знищили ще у ХІV столітті, однак лише нещодавно визнали, наскільки його несправедливо оцінили й історики, й масова свідомість. Єресь підриває не основи віровчення, і навіть не підвалини Церкви, а той суспільний лад, який не дає особистості провадити моральне життя. Догми, міфи, кліше вбивають духовні пошуки та подвижництво. Сучасна людина не повинна уявляти собі, ніби їх тепер не існує.

Варто послухати окремих вірних, надто тих, котрі не бачать різниці між хоругвою і прапором, аби переконатися, наскільки руйнівними є релігійна та політична нетерпимість. І наскільки тупою. Освічена людина мусить знати історію релігії, якщо не хоче потрапити в тенета політичних ловців її душі й гаманця.

 

Галина Пагутяк – письменниця-
романістка, мешкає у Львові
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/08/31/8356/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X