Новини
08.10.2005 РЯТУЙМО ПОЧАЇВСЬКУ ЛАВРУ!

І знову віз нашої долі котиться стрімко до московського урвища. Замаячів на обрії “єдиний економічний простір” і усі вельможні прихильники і прихильниці режиму навперебій змагаються у патяканні про переваги цього формування та обіцяють народові золоті гори. Як то вже нам буде добре, та які вигоди отримає від тої спілки Україна! Особливо, коли врахувати, що буде керівна надструктура, у якій заправлятимуть московіти і годованці СРСР з колишніх республіканських номенклатурників. Усе вирішуватимуть в Москві, з московською нахабністю, на користь Москви. Схоже, що наш Кучма дуже вподобав собі лакейську упряж і з вискоком побіжить підписувати будь-які кабальні угоди, що є хитро розставленими пастками. Москвичі ж вперто попереджують, що ні один з партнерів не просунеться вперед хоч би на крок, якщо не пов’яже своєї економічної долі з Московією. А далі почнуть морочити голови “єдиним інформаційним простором” і доконечною потребою відміни української гривні та введення в загальний обіг рубля. Звичайно, усі документи в основному продукуватимуть російською тай розмовлятимуть між собою на “язичії”. Ну, а вчити покірності вчорашніх наймитів не треба – враз усі по-московськи зашварготять. Відомо, що вони б і по-українському “забалакали”, якби ковбаса дешева була! Але й так кожен більш-менш вагомий керівник лише на мітингах виступає “державною”. Вдома і на службі своєї мови встидається.

Згодом забажають “колєктівной безопасності”, а там, гляди, і хлопців українських воювати за чеченські нафтові промисли пошлють. Чого тільки не зроблять холуї, що навперейми рвуться надіти собі на шию московський хомут? До того ж і Ющенко, котрий міг би стати нашою надією і опорою, вдався до аж дуже складної та незрозумілої дипломатії і формує буквально “команду безхребетних”. Сумно то і ганебно, але можна ще віднайти на цю біду лікарство, якби ми єдиною волею та об’єднаним розумом і зусиллями вирішили самі собі помогти! І приклад могла б подати Тернопільщина, у якій злочинна влада влаштувала собі полігон для розколів, провокацій, пропаганди розбрату. Не один начальник кар’єру собі зробив на цьому, не одна велика зірка впала на убоге полковницьке плече, не один орден присобачили на засмальцьовану монашу рясу. Але як там не іронізуймо, руйнівна справа ворогами України зроблена. Як ніколи, набула тривожного звучання тема власності Почаївської лаври. Гуде  почаївський  дзвін у голові і серці кожного українця!

У зв’язку з останніми демаршами Москви, котра руками “українських” емісарів намагається відібрати нашу національну святиню, пригадуються місцеві події не такого вже й далекого минулого. Виборов Чорновіл “лінивому, як кінь” Бойкові посаду голови ОДА. Бойко взяв собі в заступники кар’єриста Полевого. З гуманітарних проблем! То ще також пахнюще зіллячко той Богдан Федорович. Бо яке відношення мав до гуманітарної сфери Полевий, котрий розумівся на сій справі, як вовк на звіздах? Хіба що побожно складав ручки, носив вишиванку разом з козацькими вусами і голосно кричав на кожнім кроці “Слава Ісусу Христу!”, не забуваючи матюкатись перед образами і “культурно” посилати секретарку Миросю “до Африки” – хай її там негри патрають! Так от, новоявлений Іван Григорович міцно взявся прислужувати пану Богдану і керувався в роботі виключно принципом: “Так сказали Богдан Федорович!”. А ще вбив собі в голову, що має історичне завдання – повернути Почаївську лавру в лоно питоменної української Церкви. Урочисто виголошував: “ Якщо я не відберу в москалів Почаївську лавру, то вважайте, щом дурно притирав штани!” З подібним патетично-емоціним підходом і намагався вирішувати справу. Зацитькували і заспокоювали людей, заробляючи дешевий політичний капітал у той час, коли треба було бити на сполох. Міняли шкуру, партії, посади – біду залишили нам усім.

Організували приїзд Дмитра Степовика до Тернополя і влаштували зустріч в  драмтеатрі. Подія то була відзначаюча. В президії урядував той же Полевий. Іван Григорович з пієтетом висловлювався про Бойка і нарешті підсумував: “Якщо шановний пан Богдан Федорович відберуть Почаївську лавру, то будуть національним героєм!”. Усі так файно плескали і так ся тішили, що мені, сірому, аж гидко стало. О, свята наївність! О, глупота наша безмежна! Але ж усе робилось саме на такому придуркуватому рівні. Хіба Богдана Федоровича окрім “пійла” і злодійства щось інше цікавило? Лунали у палких виступах пропозиції і заклики до екстремальних ініціатив. Сидів я і мовчав – о горе наше, горе! Потім виступив  Дмитро Степовик. І сказав поважний науковець буквально наступне: “Якби почаївські віруючі та люди з навколишніх сіл не носили монахам у лавру грошей і харчів, то монаша братія сама б утекла до Москви”. О, Господи! Більше я не міг терпіти і попросив слова. Сказав : “ Не будьмо наївними, бо справа Почаївської лаври набагато вагоміша, ніж проблема Чорноморського флоту (на той час це було дуже актуально). І до чого тут харчі і гроші – що Москва така бідна?! Лавра – то форпост московської колоніальної політики і якби хтось насильно захопив святиню, то на другий день біля стін її стояли б московські танки. Ні-ні, - поправився я – стояли б спец війська, прислані з Києва!”. Далі я говорив, що ця проблема має вирішуватись на рівні Уряду, ВР, президента. Ми ж мусимо організованими активними вимогами прискорювати і скеровувати процес. Організацією первинних протестів і вимог має займатись Українська православна церква Київського патріархату і її керівник Владика Філарет, котрий має досвід “спілкування” з Московською церквою. Сьогодні таку роботу проводять нарешті отець Анатолій (Зінкевич) та Його Преосвященство Владика Яків. Чи не запізно?

А то ще пригадую зібрання в “Союзі українок” у приміщенні “Тернопільшляхбуду”. Молоді люди з революційної організації гаряче виступали і пропонували організувати “похід на Почаїв” та “повикидати монахів з лаври”. Усе це говорилось на повному сер’йозі і навіть була намічена дата – 25 серпня, здається. Як завше, притулився до справи і я своєю п’ятірнею. Подібна акція – сказав я – створила б одразу негативний імідж Україні, бо московська преса і агентурні засоби інформації у всіх країнах змалювали б нас як варварів. Викидання монахів з лаври створило б не лише певний дискомфорт, але й сприятливу ситуацію для того, щоб самі монахи, а серед них, напевно, є агенти спецслужб, затовкли найслабшого з поміж себе, а вбивство приписали організаторам акції. Тоді я зробив висновок, що подібний “похід на Почаїв” можуть витлумачити як провокацію. Мене підтримав лише один Павло Сливка.  І він і я пропонували інші методи вирішення справи. О, яким благородним гнівом палали очі деяких “союзанок”, як закидали мені “антипатріотизм”! А через короткий час виявилось, що пресловутий  “похід” був нічим іншим, як провокацією.

Тепер кожен питає:“Що буде з Почаївською лаврою- віддадуть Москві, чи ні?” Ну певно, що віддадуть, бо для цього за царювання Кучми усе тільки й робилось. А то для чого висували б на високі посади угодовців-неукраїнців? Один Діма Табачник що  витворяє! На все підуть заради порятунку Кучмової шкури .Та й місцевому Івану Івановичу як наступлять на пальці та нагадають про його “подвиги” і дуті досягнення, не те що Почаївської лаври – рідної квартири  зречеться! Які тут можуть бути принципи, коли засіки треба наповнити “на всю оставшуюся жізнь”. А мав би спокутувати гріхи та помогти відстояти Почаївську лавру!

Робити щось терміново потрібно, бо лавра – то українська національна і духовна твердиня, освячена нашою боротьбою і муками, збудована працею, потом і кров’ю українського народу, його вірою і правдою. Маємо мудру позицію керівництва обласної Ради і депутатського корпусу. Маємо публічні заяви місцевих народних депутатів Стойка і Джоджика. Маємо відповідні  письмові звернення до найвищих державних інституцій. На жаль, про болюче питання не висловив своєї думки Ющенко підчас перебування на Тернопіллі. Його рішуча і справедлива позиція мала б велике значення! Усе це маємо, але на все це нахабні московські попи і їх київські прислужники з кучмівської адміністрації плювати хотіли. Бо бракує широкої громадської активності.

Пам’ятаючи, що до церков Московського патріархату в Україні ходять на молитву наші ж брати і сестри, релігійних почуттів яких ми не маємо права принижувати чи ображати, мусимо нагадувати  про цілісність української державної території, про московські загарбання в минулому, про потребу рахуватись з нормами і законами Української держави. Не даймося і не здаймося! Та й свого не віддаймо! Потрібно активніше вживатись в духовне середовище Почаївської святині. Незле було б, якби з кожного села організували делегації віруючих УПЦ(КП) та УАПЦ для відвідин молитовного Почаєва. Це мали б зробити українські православні отці – патріоти. Та ще надіслати телеграми Кучмі від кожної парафії. Потрібна постійна присутність віруючих з усієї Галичини і не тільки Галичини на богослужіннях в Почаївській лаврі, аби нагадувати москалям, що то святиня наша і ми від неї не відступимось! Потрібна дискусія науковців і священнослужителів і то не тільки на рівні області. З викладом історичних матеріалів та вмотивованим роз’ясненням чужинських намірів. Добре було б, якби священики УПЦ(КП), УАПЦ та УГКЦ виступали з наболілої проблеми по радіо, телебаченні, у пресі. І високі церковні достойники з України та діаспори не мають стояти осторонь духовних страждань! На жаль, чомусь не засвітили почаївської проблеми на Всесвітньому конгресі українців, що відбувся в серпні  у Києві!? Незле було б, якби під Адміністрацією президента зібрались зо дві сотні священиків, запалили по свічечці та помолились, аби Провидіння вигнало з президента диявола. Мусимо стояти твердо на своєму та захистити віру в Бога і свою незалежність. Бо як Почаївську лавру привласнять чужинці – хто ж тоді нас матиме за відданих Богові людей?

Ярослав Демидась

http://www.nezdamosia.te.ua

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X