Новини
10.10.2005 Церква на роздоріжжі Архієпископ Львівський Макарій: «Вселенський патріарх має і бажання, і право втрутитися у наші справи»

АРХIЄПИСКОП ЛЬВIВСЬКИЙ МАКАРIЙ Клара ГУДЗИК, «День»

Сучасний розкол українського православ’я не тільки віддзеркалює, але й стимулює розкол в українському суспільстві, надає в розпорядження не зовсім українських і не дуже чистих рук могутній важіль впливу на духовне життя наших громадян. На превеликий жаль, у наш складний і багато в чому ще невизначений час, Українське православ’я, його паства, його ієрархія все ніяк не можуть піднятися над своїми внутрішніми проблемами, інтересами, забобонами, стосунками, піти на взаємні поступки. Заради того, насамперед, щоб показати політикам країни достойний наслідування приклад — приклад відмови від своїх «відомчих» інтересів, приклад служіння народу православному, а не «партії» — тій чи іншій церкві. Зрештою, продемонструвати найвищий ступінь громадянського служіння — відмовитися від власних церковно-політичних амбіцій заради вищої мети, заради майбутнього незалежного єдиного Українського православ’я.

Сьогодні газета «День» надає своїм читачам змогу познайомитися з баченням сучасної ситуації в Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ), перед якою вже кілька років стоїть дилема об’єднання з Київським патріархатом, Його Високопреосвященства Макарія, архієпископа Львівського, керуючого Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями УАПЦ. Принагідно нагадаємо, що один раз — 1992 року — вже відбулося об’єднання УАПЦ з Київським патріархатом, яке тривало всього 2 роки. Хто може сказати, яка б сьогодні була релігійна ситуація у країні, якби розколу 1994 року не відбулося? І чи знають люди, хто організував той розкол?
— Високопреосвященний владико! Розкажіть про сьогоденну позицію УАПЦ: в Україні кружляє чимало чуток щодо її об’єднання (чи не об’єднання) з Українською Православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП).
— Попри всі чутки, УАПЦ залишається незалежною і єдиною у своїх устремліннях. Виключенням є архієпископ Ігор (Ісіченко), який не так давно виведений поза штат: з часів патріарха Димитрія Церква не поспішає позбавляти своїх єпископів сану, як це робиться в Московській патріархії.
Зараз всі зусилля не тільки Автокефальної церкви, але й уряду України спрямовані на те, щоб утвердити в Україні єдину незалежну помісну Православну церкву — і при цьому не тим способом, на якому наполягає Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), а саме: «Прийдіть до нас і покайтеся!». Нам нема у чому каятися, та ще й перед Московською церквою. Ми виборюємо свою церкву вже не одне десятиліття. А хто може допомогти нам у цій справі, так це Вселенський патріарх Варфоломій I, а не Московський патріархат.
— Нещодавно в УАПЦ відбулися кілька Соборів, на яких, як відомо, обговорювалися плани Церкви на майбутнє. Це дійсно так?
— Це дійсно так. Особливо важливим був Собор УАПЦ 11 серпня, де розглядалися можливі шляхи виходу з кризи православ’я в країні. Вельми знаменно те, що на Соборі був присутній святіший патріарх Філарет (УПЦ КП) та представник вищої влади країни пан доктор Олександр Саган.
— Чи було досягнуто якихось конкретних домовленостей?
— На жаль, складається враження, що з того нічого не буде. Маю на увазі об’єднання УАПЦ та Київського патріархату. Головна причина полягає у тому, що патріарх Філарет диктує нам свої умови; і тоді, коли ми говоримо про об’єднання церков, про взаємні поступки і компроміси, патріарх Філарет збирається нас просто «приєднати». А ми на це не пристанемо. Ми, бачте, не можемо просто приєднатися до Київського патріархату: УАПЦ має свою історію, своїх мучеників, своє особливе місце в історії України.
Вирішили, однак, провести в усій церкві єпархіальні ради та благочинні збори; якщо 75% духовенства підтримає умови патріарха Філарета — тоді збирати об’єднавчий Собор і обирати спільного патріарха.
— А в чому проблема з обранням єдиного патріарха? Які прийнято процедури висування кандидатів на патріаршу кафедру та проведення виборів?
— У цих питаннях згоди досі не досягнуто: це одна з центральних невирішених проблем у наших стосунках з Київським патріархатом. Наш єпископат пропонує провести вибори в два тури. Перший тур — вибори з п’яти кандидатів; ті два кандидати, які наберуть більшість голосів, беруть участь в другому турі. Серед кандидатів у патріархи повинні бути єпископи як УАПЦ (скажімо, Андрій Горак), так і Київського патріархату. Пропонуємо також залучити до групи кандидатів єпископа, який є визнаним у православному світі канонічно. Це може бути, наприклад, архієпископ Константинопольської патріархії Всеволод Скопелоський. (До речі, у складі ієрархії Константинопольської церкви є 7 українських єпископів. — К.Г. ) Були висловлені також пропозиції щодо назви майбутньої об’єднаної церкви. Наприклад, «УАПЦ КП» — об’єднує назви двох церков.
Але всі ці наміри св. патріарх Філарет відкинув. Тому 25 серпня відбувся під головуванням митрополита Мефодія ще один Собор — в присутності Олександра Сагана. На цьому Соборі було утворено об’єднавчу комісію на чолі з єпископом Вінницьким Романом, але фактично позиції сторін не змінилися. У будь-якому разі, ми виступаємо за вибори «на рівних».
Скажу більше: деякі наші церковні вважають, що предстоятель Київського патріархату взагалі не повинен брати участь у виборах, що «св. патріарх Філарет повинен заради єдності двох церков відійти». Адже з ним пов’язана дуже серйозна проблема — анафема, якою Московський патріархат відлучив патріарха Філарета від церкви. Київський патріархат впевнений, що після об’єднання двох церков Вселенський патріарх Варфоломій I зніме цю анафему — як таку, що є недійсною, бо була проголошена не за церковні, а за політичні провини (а саме — відхід від Московського патріархату). Але досі це тільки наші сподівання. Між тим, якщо на патріаршу кафедру об’єднаної церкви обрати канонічного єпископа (не обов’язково українця), це може прискорити канонічне визнання об’єднаної церкви у православному світі. І тоді Московський патріархат не буде царювати на нашій землі. (До речі, патріарх Варфоломій якось висловив таку думку: після об’єднання двох церков Українська церква має певний час керуватися «предстоятелем», а не «патріархом» — до врегулювання канонічних справ. А патріархат буде введений тільки після об’єднання всього українського православ’я.)
Загалом, патріарх Філарет та митрополит Мефодій повинні прислухатися до думки священиків і відмовитися від своїх амбіцій. А якщо все зробити проти волі духовенства, то може повторитися те, що трапилося 1994 року. Бо священики Автокефальної церкви не захочуть підлягати патріарху, нав’язаному їм ієрархією. Вийде посміховисько перед світом — новий розкол. Тому дуже важлива частина процедури об’єднання — знайти порозуміння зі священиками на єпархіальних соборах, на зборах благочинних.
— Щойно з’явилося повідомлення про те, що в жовтні цього року предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій (Кудряков) збирається відвідати в жовтні так звану УАПЦ Північної і Південної Америк та діаспори, де зустрінеться з єпископатом. Яка мета цього візиту у той самий час, коли розпочався об’єднавчий процес з Київським патріархатом?
— Думаю, цей візит безперспективний і навіть зайвий. Вельми вірогідно, що канонічні єпископи американської УАПЦ просто не захочуть зустрічатися з митрополитом Мефодієм — як з єпископом, що не визнаний Вселенським православ’ям. У цьому вірогідному випадку його спілкування буде обмежене колом невизнаних Константинопольською церквою єпископів, а це не сприятиме іміджу, репутації митрополита Мефодія у Вселенському православ’ї.
— Наскільки важливою, на думку Його Високопреосвященства, може бути роль Вселенського патріарха у вирішенні православних проблем в Україні?
— Упевнений, що ця роль може і повинна бути дуже значною. Впевнений також у тому, що Вселенський патріарх має і бажання, і право втрутитися у наші справи. Саме тому не тільки наша єпархія, але і вся наша церква поминає його ім’я в молитвах, в диптиху, і зачитує у храмах його святкові послання. Особливо відзначу, що Вселенський патріарх Варфоломій I не заперечив цієї нашої церковної практики, яка не зовсім відповідає церковним правилам: ми повинні поминати тільки Главу нашої церкви, тобто митрополита Мефодія (який, до речі, вельми мало займається справами всієї нашої церкви.).
— Яке ставлення до єпископів УАПЦ з боку єпископату Вселенського патріархату? Повне відчуження, як від неканонічних?
— Ні, це не так. До Києва, до УАПЦ неодноразово приїжджали єпископи УАПЦ в США, які є у підпорядкуванні Вселенського патріархату. Вони відбували богослужіння в наших церквах, правда співслужили тільки з українськими священиками, а не єпископами. Важливо, насамперед, те, що патріарх Варфоломій не забороняв ці співслужіння.
— Сьогодні у суспільстві чимало розмов про відкриття в Україні подвір’я (духовного представництва) Вселенського патріарха. Як ставиться до цього церква загалом, які є проблеми і які можливості відкриваються?
— Дозволю собі принагідно нагадати, що старовинна Святоуспенська церква Львова, у якій ми з вами зараз знаходимося, в 1588 році стала ставропігійною, тобто почала підпорядковуватися прямо Константинопольському патріарху. То чому б сьогодні не відновити цю традицію — нехай Успенська львівська церква стане ставропігією Вселенського патріарха. Бо якщо трохи подумати, то коли Вселенський патріарх, скажімо, відвідає Україну, його просто ніде буде достойно прийняти. А Московська церква нехай собі протестує і нехай нас не залякує можливим втручанням Вселенського патріарха у наші внутрішні справи. Історія яскраво свідчить, між іншим, що грецьке (константинопольське) духовенство традиційно — ще з часів хрещення Київської Русі — дуже мало втручалося в церковні справи України. Тим більше сьогодні нам треба йти назустріч.
Таким чином, я виступаю за ставропігію у Львові, а також — за подвір’я у Києві: як забажає Вселенський патріарх. Думаю, що для подвір’я патріарха Варфоломія Київський патріархат міг би відвести Видубицький монастир, хоча патріарх Філарет пропонує церкву Університету «Києво-Могилянської Академії». Я навіть готовий пiти на те, щоби до остаточного вирішення наших православних справ представник Константинополя в Україні служив тільки зі священиками УАПЦ (а не єпископами). Впевнений також, що на богослужіння до Свято-Успенської церкви та до Видубицького монастиря збиратиметься багато народу і що це буде вагомий крок Українського православ’я до включення у Вселенське православ’я.
— Чи дійсно Вселенський патріарх Варфоломiй I зацікавлений в автокефалії Українського православ’я?
— Він зацікавлений у цьому чи не більше, ніж ми — українці. Причини, я вважаю, загальновідомі. Може, не всі знають, але патріарх Варфоломій прислав два листи президенту Кучмі, але відповіді не було. Митрополит Вселенського патріархату Мелітон писав п. Віктору Бондаренку — Голові Держкомрелігій на той час. Відповіді також не було. Зараз повинно все змінитися — ми маємо йти назустріч один одному. Але не тільки наша церква, а й світська влада. До Вселенського патріарха має звернутися за допомогою верховна влада, як це зробив на початку 90-х років сейм Естонії: запросив канонічного надання естонським православним незалежності від Московського патріархату. Не треба також гаяти час із формальним запрошенням Вселенського патріарха до України, а також із облаштуванням подвір’я Вселенського патріарха у Києві та оформленням ставропігії у Львові. Це важливі, але й не такі вже складні кроки.
— Чи погодиться з цим планом Вселенський патріарх?
— Погодиться, адже він вже сьогодні не забороняє поминати його в диптихах під час богослужінь, читання в храмах його святкових послань тощо. Тільки на цьому шляху — тільки за сприяння Константинопольської патріархії — Українське православ’я зможе отримати той статус, який йому давно належить.
P.S. 16 вересня 2005 року секретар Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) Московської патріархії протоієрей Микола Балашов заявив, що Константинопольський патріархат не засуджує діяльність УПЦ Київського патріархату і УАПЦ, які Російська православна церква вважає розкольниками. На думку Миколи Балашова, за сучасних обставин особливо важливою була б недвозначна позиція Константинопольської церкви, а саме — підтримка «канонічного Православ’я» на українській землі (цебто підтримка УПЦ Московського патріархату), а також осуд діяльності розкольників (православних УПЦ КП та УАПЦ), які вносять смуту в життя церкви і суспільства. «На жаль, досі такої позиції бракує», — сказав секретар ВЗЦЗ. Він звернув увагу також на «дивні висловлювання архієпископа Скопелоського Всеволода (Константинопольська патріархія), зроблені кілька місяців тому. Владика Всеволод тоді заявив, що Константинополь заперечує приналежність Українського православ’я до Московського патріархату. Найбільш «дивним» є те, що заяви архієпископа Всеволода так і не були спростовані Константинопольською патріархією, хоча не були й підтверджені». Без відповіді залишився й офіційний запит, з цього приводу надісланий Московською патріархією до Фанару (резиденція Вселенського патріарха в Стамбулі).
Чітку й послідовну стратегію Вселенського патріархату, яку Московська патріархія сприймає як провокацію, українці можуть розцінювати як «знак», як поштовх до дії — до об’єднання. Але чи зможе ієрархія УПЦ КП та УАПЦ піднятися над сьогоденними приватними інтересами і скористатися з цих сприятливих знаків?

 
http://www.day.ua/149811/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X