Новини
01.11.2005 Іменем мільйонів жертв Голодомору

  Молитву мою виллю перед Господом
і Йому розповім про скорботи мої... (Ірмос канону, голос 8)
  Високопреосвященні Владики,
всечесні отці, дорогі брати й сестри!
Сьогодні ми зібралися вилити нашу молитву перед Господом і розповісти йому про нашу національну скорботу в чергову річницю жорстокого злочину над мільйонами нашого народу -- штучного голоду 1932-1933 років.
  Тридцяті роки прийшли не випадково. Вони були наслідком розгрому політичного проводу української нації в 1920-их роках, наслідком трагічного кінця численних повстанських загонів на окупованій большевиками Україні, наслідком убивства Головного Отамана Симона Петлюри в Парижі й полковника Євгена Коновальця в Роттердамі.
  За розгромом політичного проводу наступив розгром свідомого заможного селянства шляхом т. зв. розкуркулювання, що почалося в 1928-м році. Три роки активно боролося селянство проти цього новітнього кріпацтва, боролося в огні повстань, що їх криваво придушив окупант, щоб залякати все населення України.
  1933-ій рік міг наступити тільки після ліквідації інтеліґентського проводу в процесі Спілки Визволення України в 1930-м році та пов'язаного з ним терору над інтелігенцією. І, нарешті, цей страшний рік настав після розгрому ворогом духовного проводу нації, щ о ним була Українська Автокефальна Православна Церква, від якої ГПУ вирвало новітнього пророка духовно національного визволення, Велетня Духа -- Митрополита Василя Липківського в 1927-м році, а його достойного наступника Митрополита-аскета Миколая Борецького вже в 1930-м році заслало на Соловки, саму ж Церкву примусило "самоліквідуватися", тобто перейти на становищ напівлегальної, постійно переслідуваної і гнаної "буржуазної" інституції.
  Тільки після всього вищепереліченого окупантові можна було братися до боротьби з обезголовленою масою селяства. Але ця маса, хоч і без провідників, завзято боролася проти ненависної влади, ставлячи неймовірний опір насильній колективізації-пролетаризації. Народ інтуїтивно відчував, що тільки у зв'язку з землею, "всеплодючою матір'ю", полягає його сила й непереможність, як у легендарного Антея, і тому не хотів іти в лави люмпен-пролетаріяту. Почалася тотальна війна -- війна з селянством, що творило хребет українського народу.
  Як за часів Паризької комуни Вандея була твердинею спротиву і незламної віри в Бога, так під час колективізації роль Вандеї перебрала на себе житниця всієї Європи -- Україна.
  Про цю війну сам Йосиф-кривавий сказав, що "Колективізувати селян було тяжче, ніж боротися з Гітлером". Пригадаймо собі труднощі боротьби з Гітлером для совєтів, щоб усвідомити розмах спротиву українського селянства навалі колективізаторів.
Щоб зламати цей спротив проти колгоспів, проти новітньої панщини й кріпацтва, червона Москва потребувала якоїсь особливої зброї, зброї масового винищування всіх непокірних і приборкання заляканих. Таку зброю знайдено у формі масового організованого голоду для виморення мільйонів.
  Тисячі насланих з півночі партійців-конфіскаторів при допомозі місцевих вислужників вимели, як вони хвалилися, "під червону мітлу" всі запаси зерна, городини й харчів, не залишаючи нічого селянам навіть на насіння. Закопане збіжжя і продукти розшукували спеціяльними металевими щупалами, знайдене конфісковували, а людей карали.
На селах скоро починається голод. На всіх шляхах до міста появляються тисячі голодних селян, які йдуть до напівголодного робітника й міщанина, що жив на мізерному приділі харчів.
  "Держава робітників і селян" майже урівняла обидва стани, перетворивши селян на батраків, а робітників на наймитів.
У містах розцвітають т. зв. "торґсіни" (торґовля с іностранцамі) -- закриті розпредільники для членів компартії, в яких за золото, дорогоцінності й чужоземну валюту продавали населенню мізерні дози муки, крупи, хліба, сиру, "визволяючи", таким чином, голодних громадян від цих буржуазних залишків. Хрестики, ланцюжки, сережки й шлюбні перстені та шати з родинних святощів святих образів -- все це ковтає "торґсін" за сочевичну юшку.
  Та ось за "мудрим партійним керівництвои" закривають дороги до міст, село поїдає домаиніх тварин -- псів, котів; здохлі коні були делікатесом.
Поглиблення голоду доводить людей не лише до зовнішнього спотворення через жахливе розбухання всього тіла, а й до внутрішнього: наступає голодова лихоманка (голодова гарячка), в якій людина, доведена голодом до безтями, поїдає іншу людину, що померла раніше від неї.
  В голодних містах на ринках появляються м'ясні вироби вже не з конини, а з людського м'яса. На вулицях можна було бачити душероздираючі картини мертв'яків з благальнo простягненими руками за шматочком хліба і вже в мертвій руці невеличкий кусник хліба, вкладений якоюсь милосердною рукою, яка відривала його від себе для свого нещасного ближнього...
  Спочатку ночами підбирали мертвих від голодної смерти і разом з напівживими вкидали у великі братські могили -- без християнського похорону, без молитви, без труни-домовини. Пізніше ж не було кому хоронити заморених голодом, і вони вмирали всюди: вдома, на полях і городах, де вони шукали чогось їстивного, вмирали на широких степах і далеких дорогах рідної знедоленої землі.
Навесні перед в'їздом до багатьох сіл висіли чорні прапори -- пересторога не входити в царство смерти, смороду від розкладених тіл і загрози для живих,
В якій же землі цей жах відбувався? Що чи хто його викликали -- стихійне нещастя чи жорстокі нелюди?
  Якщо ми колись читали в пресі про канадського пілота, який після катастрофи літака з кількома особами, що були забиті або померли з голоду пізніше, протягом тридцяти днів вижив у крижаній Арктиці лише тому, що почав їсти людське м'ясо, то це ще можна зрозуміти. Але коли на найродючішій землі світу -- на українському чорноземі, з якого харчувалася вся Європа, вмирали з голоду мільйони людей і були випадки людоїдства, то це щось інше і тут винна не стихія, а безбожна, аморальна і кривава ідеологія "диктатури пролетаріяту", фантастичних і нереальних "загірних комун" та безмежної жорстокости виродків з комуністичної партії.
  Дорогі брати й сестри -- українці! Не п'ять, не шість і навіть не сім мільйонів загинуло від голодового мору на Україні в 1933 році.
  Коли самі українські дослідники Голодомору за браком даних дуже скромно визначали розміри цієї трагедії, то про дійсний її стан заговорив один із співтворців цього злочину -- "соратник" Йосифа Сталіна і його ґауляйтер на Україні Микита Хрущов, називаючи 9 300 000 заморених голодом у 1933 році на Україні, а покійний український підсовєтський поет Андрій Малишко заокруглив це число до 10 мільйонів!
  Та смерть цих мільйонів не випадкова. Боже Провидіння, яке бажало попередити.людство про жахи інтернаціонального комунізму, обрало наш побожний народ з родючих земель України. Ці десять мільйонів мовчазно промовляли до сумління всього цивілізованого християнського й демократичного, ще покищо вільного світу.
Своїми безмовними устами вони шептали провідникам цього світу, своїми отворами замість очей у черепах вони зазирали.глибоким поглядом в очі громадян вільних країн світу і хотіли передати їм свій невимовний біль, свої терпіння як попередження для них. Своїми кістлявими пальцями ці мільйони доторкалися до білих випещених рук дипломатів різних держав і цим дотиком намагалися звернути їхню увагу на себе, на свою здесятковану переслідуваннями батьківщину Україну, а своїми німими, замкненими устами пророчим голосом висловлювали всьому людству грізне "Mеmеntо": пам'ятай, що комунізм несе тобі певну смерть!
  Однак білі руки більшости дипломатів відсахувалися від холодних кістлявих пальців, а вуха провідників вільного світу були глухі до голосу мільйонових жертв інспірованого комуністами голоду. Так як Ґорбачов намагався приховати трагедію Чорнобиля від західнього світу, комуністичні можновладці приховували голод в Україні, користуючись послугами нечесних осіб, як от американський журналіст Дюранте або французький державний муж Анре Жід, які після відвідин СРСР твердили, що ніякого голоду в Україні немає. Проте чесний журналіст Маґарідж і преса цього міста (Чікаґо) принесли правдиві інформації про жахіття Голодомору.
  Американські добродійні організації поспішили з допомогою голодуючим, але червона влада завертала допомогу назад або скеровувала на Москву, запевняючи, що ніяких голодуючих в Україні немає.
  Минали роки, українська політична еміґрація, вирвавшись з України під час війни, приступила до послідовного розкривання злочину Москви перед народами країн свого розселення, і це почало давати наслідки, всім нам добре відомі дослідники Голодомору Роберт Конквест і, особливо, Джеймс Мейс, які переконали Конгрес США створити конгресові комісії переслухування живих свідків Голодомору, що в кінцевому результаті довело до визнання Голодомору масовим убивством.
  Сімдесят років потрібно було, щоб одна за другою країни вільного світу засудили цей жахливий злочин, а двадцять п'ять країн-членів Організації Об'єднаних Націй у всесвітньому масштабі визнали голод в Україні наслідком політики тоталітарного режиму. Таким чином встановлено злочин і його виконавця. Настав час розплати.
  Демократична Німеччина канцлера Конрада Аденауера добровільно приступила до виплачування відшкодування жертвам створеного нацистами Голокосту.
  Сучасна Російська Федерація офіційно проголосила себе правонаступницею колиннього СРСР, тож якщо вона дійсно демократична республіка, то повинна добровільно приступити до виплачування українському народові відшкодування-компенсації за використане нею награбоване і переслане до Москви багатюще майно українських селян, доведених цим грабунком до голодової смерти. Якщо ж Російська Федерація не побажає зробити цього добровільно, Президент і Уряд
України повинен звернутися до Організації Об'єднаних Націй з відповідною вимогою або ж до Міжнародного Трибуналу в Гаазі -- іменем мільйонів жертв Голодомору-Геноциду 1933 року в Україні.
  Ми, зібрані сьогодні, тут, громадяни США українського походження, громадяни України і постійні мешканці США та тимчасові відвідувачі, іменем мільйонів жертв Голодомору просимо Президента й Уряд України заборонити першотравневі й жовтневі демонстрації комуністів, під червоними від крови невинних жертв прапорами, заборонити існування в Українській Державі комуністичної партії, ініціяторки й виконавця Голодомору 1933 року.
Іменем жертв Голодомору закликаємо Президента й Уряд України взяти на облік, припинити виплату пенсій і виселити з України катів українського народу, з лав ҐПУ, НКВД, Смершу та КҐБ, у розпорядження їхнього побратима Владіміра Путіна. Це жертвам Голодомору буде як бальзам на їхні струджені й знеможені душі.
  Упокой, Господи, всі невинні жертви Голоду -- чоловіків, жінок, дітей і навіть немовлят-янголят.
  Нехай пам'ять про них вічно живе в наших душах!

Олександр Биковець,
Архиєпископ Української Автокефальної Православної Церкви у США

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X