Новини
07.11.2005 У цей час в Харкові з ініціативи архієпископа Ігоря (Ісіченка) проходить «Конференція священства й мирян Української Автокефальної Православної Церкви».

У цей час в Харкові з ініціативи архієпископа Ігоря (Ісіченка) проходить «Конференція священства й мирян Української Автокефальної Православної Церкви».

Ігор Ісіченко – кандидат філологічних наук, доцент Харківського університету, автор декількох праць з історії Церкви, що написані у науково-популярному форматі. Впродовж 1993-2003 років архієпископ Ігор (Ісіченко) перебував у складі єпископату УАПЦ. Рішенням Архієрейського собору та Патріаршої ради УАПЦ від  9 квітня 2003 року відсторонений від управління Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ (див.: Протокол засідання Архієрейського собору і Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 р.). 

Не визнаючи над собою влади Архієрейського собору УАПЦ та обраного Помісним собором 2000 р. Предстоятеля, архієпископ Ігор неодноразово заявляв, що він та його єпархія перебувають «під архипастирським очоленням Митрополита УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі Костянтина» (у складі Константинопольського патріархату). Однак, не зважаючи на неодноразові прохання єпископату УАПЦ надати документацію, котра б могла підтвердити такі твердження, архієпископ Ігор цього не зробив. Як можна легко зрозуміти, таких документів просто не існує, оскільки рішення про прийняття кліриків, що перебувають на території України, в юрисдикцію Константинопольського патріархату належить до компетенції Святішого Патріарха Варфоломія та Священного Синоду Константинопольського патріархату, а не Митрополита Костянтина, на якого посилається архієпископ Ігор. Втім, позиція Предстоятеля Вселенського патріархату відома. Він очікує, доки автокефальний рух в Україні набере достатньої сили, та не бажає пов’язувати своє ім’я з маргінальними церковними групами.

Розуміючи складність свого становища, архієпископ Ігор, за деякою інформацією, звертався до предстоятеля УПЦ КП патріарха Філарета з проханням про входження очолюваною ним «Харківсько-Полтавської Єпархії УАПЦ» (надалі – ХПЄ) до складу УПЦ КП. Однак позитивного рішення щодо цього патріархом Філаретом прийнято не було. Як можна припустити, патріарх Філарет прийшов до висновку про недоцільність прийняття архієпископа Ігоря (Ісіченка) до складу УПЦ КП, керуючись такими міркуваннями:

·             нечисленністю ХПЄ;

·             власною оцінкою діяльності архієпископа Ігора;

·             небажанням гальмувати богословський діалог між УПЦ КП та УАПЦ.

11 квітня 2003р. на єпархіальному соборі «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ» був прийнятий Статут цієї структури, де зазначено, що ХПЄ «є Помісною частиною Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, головою якої є Господь наш Ісус Христос» (пункт 1.1). А згідно пункту 1.3. цього ж Статуту «Юрисдикція Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ поширюється на православних християн України і їхні громади, котрі добровільно входять до Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ». Іншими словами, ХПЄ – це не одна з єпархій УАПЦ, діяльність котрої обмежується певною територією, а окрема Церква, до складу котрої можуть входити громади на всій території України.

Таким чином, перебуваючи поза штатом, архієпископ Ігор створив власну церковну структуру сумнівного канонічного характеру. Як показує аналіз документів цієї структури та окремих дій архієпископа Ігора Ісіченка, ХПЄ:

·             складається з одного єпископа (самого архієпископа Ігоря) і є канонічно не самодостатньою;

·             формується не за територіальною, а за ідеологічною ознакою;

·             має політизований характер.

Варто також окремо згадати про деякі новаторські богословські ідеї архієпископа Ігоря, котрі стали однією з підстав його непорозуміння з єпископатом та духовенством УАПЦ. Оригінальні ідеї архієпископа Ігоря Ісіченка звернули на себе увагу громадськості ще у той час, коли він перебував у складі єпископату УАПЦ. Деякі з них мали позитивний та новаторський характер, інші викликали дискусії, які також можуть бути корисними для оздоровлення церковного життя та вироблення нових підходів у вирішенні церковних проблем. Втім, богословський аналіз деяких ідей архієпископа Ігоря засвідчує, що вони мають низку серйозних недоліків з точки зору засад православного богослов’я.

Як приклад, можна навести широко розрекламовану архієпископом Ігорем та його однодумцями ідею створення «Чистої Церкви». Святість – це один з головних ідеалів християнства та фундаментальна якість Церкви, котра визначається у Символі віри як «Свята». Втім, коли ми згадаємо про те, що Архієпископ Ігор вважає виправданим відокремлення від таких канонічних органів УАПЦ як Предстоятель та Архієрейський собор, керуючись власною емоційною оцінкою морального стану ієрархів УАПЦ, то виникає серйозне побоювання, що ми маємо справу з сучасною редакцією єресей IV століття (рух так званих «кафарів» або «чистих»). Так рух за «чистоту Церкви» набуває ознак антиієрархічного, а ідея моральної досконалості дискредитується створенням чергового розколу.

Не менш дивує те, що Архієпископ Ігор та його прихильники використовують проти єпископату УАПЦ звинувачення у «неправильній» політичній орієнтації. Адже Церква будується не за ідейно-політичними, а територіальним принципом, і об’єднує усіх православних християн, що перебувають на даній території: незалежно від їх політичних поглядів, соціального й етнічного походження. Тому будь-яка спроба ототожнення Церкви як Тіла Христового, яка є «цілим», з певною «партією» або «часткою», є суттєвою вадою церковного мислення та веде до розділень у церковному середовищі. Зазначимо також, що така позиція суперечить і засадам справжнього патріотизму, який так само орієнтований на об’єднання, а не розділення нації.

Наостанок хотілося б наголосити на тому, що згідно сучасної церковної практики, поширеної в УПЦ та УПЦ КП, на єпископів та інших кліриків, котрі відходять від церковної більшості, накладаються канонічні заборони, аж до позбавлення священного сану. Однак, при розгляді питання архієпископа Ігора Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит Мефодій свідомо утримався від такого заходу. Це залишає можливість діалогу між церковною більшістю та архієпископом Ігорем. Передумовою такого діалогу, на нашу думку, має стати відмова від застосування в церковному житті політичних технологій та шанобливе ставлення до канонічних органів УАПЦ (Предстоятель, Архієрейський собор) з боку Архієпископа Ігоря.

Церковний індивідуалізм та анархізм, якими б талановитими та освіченими не були б його адепти, завжди веде до розділення, а не об’єднання.

Коментар Комітету захисту Української Автокефальної Православної Церкви з приводу «Конференції священства й мирян УАПЦ» (Харків, 7 листопада 2005 року).

http://www.uaoc.info/ua/news/news_/?pid=141

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X