Новини
16.11.2005 Дещо про топоніміку

Ігор Удовиченко, ХОО МНК
 Культура, як явище, притаманне людській істоті, має точнісінько таку саму історію, як і людство вцілому. Подивімось хоча б на демографічний бік її минулого: усе культурне в свій час зароджувалось саме в сільському середовищі, але з часом неодмінно урбанізувалось. Міста ставали такими собі “магнітами” для письменників, митців, філософів. А останні і визначали обличчя міст. З плином часу ці люди відходили в минуле, але їх звершення завжди залишались у назвах вулиць, пам‘ятниках, архітектурних спорудах. Що ж саме зможемо прочитати таким чином у сучасному Харкові?

Розумію, для більшості мешканців міста проблема топоніміки стоїть далеко не на першому плані, але це зовсім не свідчить про її відсутність. Жоден непересічний харків‘янин не міг хоча б раз у житті не замислитись про це. Отож, надамо слово фактам.

А факти досить прості. З часу отримання Україною незалежності Харків пережив три перейменування, а саме: вул. Свєрдлова – вул. Полтавський Шлях, майдан Радянської України – майдан Конституції, майдан Дзержинського – майдан Свободи. Загалом у місті кілька тисяч вулиць, провулків та площ. Серед них – пр. 50-річчя ВЛКСМ, пр. 50-річчя СРСР. Такі назви здаються зовсім нейтральними на тлі вулиць імені товаришів Косіора, Гамарника, Тринклела та інших нелюдів, яким Україна завдячує пережитими чистками та голодоморами. Серед згаданих кількох тисяч ви не знайдете імен справжніх геніїв, чиї долі тісно переплелись з долею Харкова: Хвильового, Куліша, Яновського, Курбаса, Багряного та інших. Треба завдячувати, що пам‘ять Миколи Івановича Міхновського все-таки вшанували маленькою меморіальною дощечкою у неприглядному закутку в центрі. Навіть колишня вулиця імені XX з‘їзду КПРС отримала ім‘я відомого російського дисидента Бориса Чичібабіна. А де, цікаво, в українському місті місце Чорноволу, Стусу, Руденку?

Усіма проблемами подібного плану займається спеціально створена міська комісія з питань топоніміки і пам‘ятників. Останнім проявом її “діяльності” стала заборона встановлення пам‘ятного напису на меморіалі борцям за незалежність України у дворі греко-католицької церкви. Нагадаю, що роль монумента грає гранітний камінь, привезений з місця останнього бою УПА на Івано-Франківщині.

До речі, про пам‘ятники. За їхньою кількістю Харків займає перше місце в Україні. І лише тут за повної згоди влади декілька років тому були встановлені монумент Жукову (навіть в радянські часи усі панічно боялися пам‘яті про цю надзвичайно жорстоку людину) і пам‘ятник на честь 80-річчя заснування комуністичного союзу молоді. Нещодавно біля останнього над проїжджою частиною вулиці бачив величезних розмірів червоний плакат з гаслом “С днём рожденья, Комсомол!”. Багато хто знає, що більшість харківських пам‘ятників радянських часів володіють просто карикатурною потворністю. Візьміть хоча б “холодильник” – монумент радам чи “солдата-визволителя”. Навіть постать Тараса Григоровича Шевченка оточили декілька скам‘янілих червоноармійців у будьонівках.

Кому й цього замало, пропоную хоч раз проїхатись харківським метрополітеном. Тут ви не знайдете жодної станції, в архітектурі якої б не відобразилась більшовицька пропаганда: численні “серпи і молоти”, зірки, мозаїчні картини революції. Назви станцій також говорять за себе: “Радянська”, “Радянської армії”, “Маршала Жукова”, “Пролетарська”. Важко уявити, але ще навіть не розпочато будівництво проектних станцій з назвами “Площа Урицького” і “Жовтнева”, які з‘являться за найоптимістичнішими підрахунками через кільканадцять років. Парадокс, але станцію “Індустріальна” нещодавно перейменували на “Імені Олександра Масельського” (нині покійного екс-губернатора Харківщини). А от хоч на краплю українських назв немає!

Саме так проявляється словесно задекларований патріотизм місцевої влади. Центральна вулиця – пр. Леніна – яскравий тому приклад. Він просто перенасичений дорогими іноземними магазинами, елітними хмарочосами та казино, що втілюють два найбільш антиукраїнських явища – комуно-більшовизм і космополітичний капіталізм.

Звичайно ж, проблема топонімічних назв характерна не лише для Харкова і навіть не лише для Східної та Південної України. Часто можна, передивляючись рекламу якоїсь всеукраїнської фірми, побачити такі адреси її філій: “Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців” та “Дніпропетровськ, вул. Дзержинського”. Я мовчу про назви населених пунктів на кшталт Щорс, Орджонікідзе і Красний Луч.

Наостанок звернусь до справжніх патріотів Харківщини. Обласна організація Молодіжного Націоналістичного Конгресу наразі вже розпочала збір підписів “за знищення або перенесення в інше місце пам‘ятника Лєніну-Бланку, за переіменування вулиць Харкова іменами справжніх героїв, які боролись за Свободу і Незалежність Нашої Батьківщини”. Адже пам‘ятник людині, яка принесла стільки горя українському народові не має права знаходитись на центральній площі міста, а імена багатьох Героїв, мають бути вшановані на їхній маленькій Батьківщині - Харківщині. Закликаю усіх небайдужих до долі рідного міста проявити свою тверду громадянську позицію.

Звертатись за тел. 8-097-679-53-88, e-mail: mnk_kharkiv@ua.fm
http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=594

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X