Новини
25.11.2005 Біблія рідною мовою

Журналіст Ірина МАТВІЄНКО, член Асоціації журналістів, видавців і мовників християн „Новомедіа”, розповідає про українські переклади Святого Письма.

Жодна книга в історії людства не мала такої тяжкої долі, як ця. Жодна книга не витерпіла стільки, як ця. Жодна книга не витримала б і одного відсотка тих випробувань, які випали на долю цієї книги. Український філософ Григорій Сковорода сказав про неї: „Сия Книга вечная, Книга Божия, Книга небесная”. Витримавши іспит часом, вона по праву посіла почесне місце Книги книг.

Багато книг, написаних людьми, вже давно померли або втратили свою свіжість і життєву силу. Час їх знецінив. Ви можете знайти їх на бібліотечних полицях, але вони вже не примусять битися людське серце, не зігріють душу. Але ця благословенна Книга Божа, хоча й існує серед людей вже тисячі років, безсмертна в своєму житті, невмируща у своїй силі. Її слова і сьогодні свіжі, як дощ; її істини – вічно жива втіха. Ніколи жодна книга не говорила так, як ця. Її голос – як голос Бога – могутній і повний величі.

Святе Письмо – це не звичайна книга, ще одна між мільйонами книжок, які з’явились на світі впродовж віків. Це є книга дуже особлива, книга, в якій записане Слово Боже.

Бог і Його слово не є прив’язані до якоїсь однієї культури, мови, одного народу. Бог не ховається від нас за якусь одну географічну обставину чи за одну мову. Кожному з нас Він дає можливість безпосередньо в дуже зрозумілий спосіб своєю рідною мовою сприйняти Його слово.

Найкращим свідченням цивілізованості народу чи нації є наявність Біблії рідною мовою, її читання і вивчення представниками цієї нації. Історія перекладів Біблії українською мовою – це ціла епопея, радше сказати – тяжка драма.

Святе Письмо прийшло на територію Київської Русі задовго до офіційного хрещення. Після 988 року читачів Біблії стає більше. Але грецька чи старослов’янська мови були малозрозумілими для простого народу, який хотів читати Святе Письмо рідною мовою, тією мовою, якою говорив.

З Х століття до 70-х років ХVІ століття біблійні тексти в Україні поширювалися в рукописних варіантах. Гарно виписані, вони зберігалися в церквах, у святинях, але були прикуті ланцюгами, щоби не взяв хтось непокликаний і щоби унеможливити іншим читати Святе Письмо. Біблій було мало, вони були дуже коштовні, тому не були доступними для народу.

Вперше повний текст Біблії церковнослов’янською мовою був надрукований в Україні у 1580-81 роках у місті Острозі на Волині, тобто через кілька років після запровадження книгодрукування в Україні. Вдруге повна Біблія була надрукована в Києві у 1758 році при сприянні гетьмана Кирила Розумовського.

Переклади Біблії залишалися рукописними чи друкованими раритетами і не справляли належного впливу на широкі народні верстви. Значним чином це було зумовлено церковнослов’янською мовою, якою була написана Острозька Біблія. Історичні події унеможливили подальші друки Біблії на Україні.

На зламі ХVІІІ-ХІХ століть здійнялася нова хвиля уваги до Святого Письма. На той час українська мова вже сформувалася як мова літератури і науки. Цьому сприяла творчість видатних поетів, прозаїків, драматургів, учених-гуманітаріїв; національне пробудження українців; створення Кирило-Мефодієвського братства. Є підстави припускати, що Тарас Шевченко планував сам або разом зі своїм приятелем, письменником і вченим, Пантелеймоном Кулішем перекласти Біблію. Десятилітнє заслання та рання смерть перешкодили Шевченкові здійснити цей задум. Але він залишив у своїй поетичній спадщині вільний переклад десятьох псалмів із Псалтиря.

До середини ХІХ століття в українському суспільстві визріла конечна потреба перекладу Святого Письма народною мовою. На цю складну справу першим відважився Пилип Морачевський – інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. До 1860 року Морачевський здійснив переклад чотирьох Євангелій Нового Завіту, але його так і не було надруковано. Заборона видати україномовний переклад Нового Завіту Пилипа Морачевського пояснюється не тільки дією антиукраїнських цензурних актів, а й тим фактом, що на той час ще не було російського перекладу Святого Письма. Перший переклад Біблії російською мовою було здійснено в Москві лише в 1876 році.

Більш сприятливі умови для розвитку української культури і мови склалися в західноукраїнських землях, що були на той час під Австро-Угорщиною, влада якої давала можливість розвитку мовам інших народів, які входили до складу імперії.

Саме там, у Галичині, в першій половині ХІХ століття і почалася підготовка до перекладу Біблії тогочасною українською літературною мовою. Історії відомі спроби перекладу Святого Письма Маркіяна Шашкевича, одного з провідників національного відродження в західноукраїнських землях першої половини ХІХ століття, а також Володимира Александрова, українського письменника і фольклориста. Переклади окремих книг Святого Письма безперешкодно друкувалися в місцевих періодичних виданнях, розрахованих на широкі кола громадськості. Оглядачі того часу відзначали, що безпосереднє читання людьми Слова Божого рідною мовою помітно підвищило рівень моралі в містах і селах; населення більш ревно ставилося до віри в Бога, регулярно відвідувало богослужіння і допомагало Церкві.

Давню мрію українців про власний повний переклад і видання Біблії вдалося реалізувати Пантелеймону Кулішу, видатному письменнику, публіцисту, поету, перекладачу, релігійному і громадському діячу.

Задум приступити до перекладу Святого Письма в Куліша визрів у роки його державної служби чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві (1864-1867). (Як вже було сказано, існує припущення, що це був давній спільний з Тарасом Шевченком задум.) Перші частини своїх перекладів – Книгу Йова, Псалтир – Куліш публікує на сторінках літературного журналу „Правда”. А 1869 року, як додаток до цього журналу, виходить ціле П’ятикнижжя Мойсея – „Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Частина І. П’ять книг Мусієвих”.

Перебуваючи у Венеції, в Італії, в родині Білозерських, Пантелеймон Куліш починає безпосередньо працювати з текстами Святого Письма. Але оскільки в Венеції було недостатньо літератури, він переїжджає до Відня. Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, вихованцем Віденського університету, видатним фізиком (саме він відкрив промені, які сьогодні називаємо „рентгенівськими”), філософом, богословом, перекладачем, прискорило перекладацьку працю. Пулюй, який багато в чому поділяв погляди Куліша, на той час уже переклав молитовник для Української Греко-Католицької Церкви. Знаючи давні мови – латинь, грецьку, єврейську, він допомагає Кулішеві і в його опануванні давніх мов, і в перекладі текстів.

На той час уже існувало Британське і Закордонне Біблійне Товариство, яке було куратором перекладів Біблії на національні мови всього світу. Воно ж давало офіційний дозвіл на друкування перекладу Біблії, якщо переконувалося, що переклад зроблено правильно і з оригінальних текстів, а не з текстів інших мов. Попередня домовленість з Британським і Закордонним Біблійним Товариством надала перспективу видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. А приєднання до справи Івана Пулюя дало змогу Кулішеві приділяти більше часу виправленню перекладеного українською мовою і вивіренню з церковнослов’янським, російським, польським, сербським і латинським текстами.

Підготовлені до друку всі чотири Євангелії були передані до Біблійного товариства через його представника у Відні Мілярда 1871 року. Відповідь була негативною. Головний рецензент перекладу, відомий віденський славіст Франц Міклошевич, зазначив, що переклад досить віддалений від грецького оригіналу й не може бути прийнятий до друку під патронатом цієї організації.

Незважаючи на такий суворий вердикт, на скрутний матеріальний стан, Пантелеймон Куліш не спиняє роботу над перекладом. За сприяння брата дружини Василя Білозерського у 1886 році у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові Куліш друкує „Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і д-р І. Пулюй”. Видання, що складалося з 464 сторінок, зустріли не дуже прихильно. Проти книги виступили передусім греко-католицькі священики та москвофіли, але й українці вдалися до критики.

За переклад Старого Завіту Куліш береться на початку 70-х років. Для цього йому потрібно було глибше опанувати мови староєврейську і старогрецьку, бо оригінали Святого Письма написані саме ними. Куліш досить швидко опановує давні мови, особливо у співпраці з Іваном Пулюєм. Останній, окрім роботи над перекладом, викладає у різних університетах, працює в Празі, Страсбурзі, Відні, тому левова частина перекладу належить Пантелеймонові Кулішеві.

Переклавши Старий Завіт, від руки переписавши весь цей величезний обсяг текстів, Пантелеймон Куліш переїжджає жити в Україну, у свій хутір Мотронівка в Чернігівській губернії. На деякий час він відкладає передрук. Після численних переробок і доповнень, після чотирнадцяти років листування з Біблійним товариством останнє таки погоджується у 1885 році купити переклад Нового Завіту. Це видання побачило світ у Відні 1887 року, а через п’ять років здійснено повторне видання.

Ця перемога вселяє Пантелеймону Кулішу надію видати повну Біблію в Росії. Його ідею підтримує М. Драгоманов, який навіть спеціально приїздить до Петербурга полагоджувати з М. Костомаровим питання про виділення для Кулішевого перекладу спеціальних коштів. Але ці спроби не увінчалися успіхом. У 1885 році стається велика трагедія – на хуторі Мотронівка виникає пожежа. Це був умисний підпал садиби. Все майно, в тому числі і рукопис Старого Завіту в єдиному примірнику, гине у полум’ї. Можна тільки уявити собі переживання Куліша, який був тоді у вже досить поважному віці! Адже згоріла праця, причому священна праця багатьох років життя.

Але, не зважаючи на бойкот перекладацької праці явними і прихованими недругами, на пожежу, на заборону поширювати це видання на території Російської імперії, Пантелеймон Куліш не впадає у відчай. Він знову береться за роботу і до своєї смерті 1897 року повторно перекладає Старий Завіт українською мовою. Він не встигає наново перекласти тільки Псалтир і декілька книг пророчого циклу.

Дружина письменника, Ганна Барвінок, передала незавершену працю чоловіка на зберігання поміщику Тарновському. Незабаром помирає і сам Тарновський, але встигає домовитися з письменником Іваном Нечуєм-Левицьким про закінчення перекладу, заплативши йому наперед за роботу. Нечуй-Левицький був вихованцем Київської духовної академії і знав стародавні мови, оригінальні мови, на яких була написана Біблія.

Нечуй-Левицький перекладає ті декілька книг Старого Завіту, які не встиг перекласти Куліш, а Іван Пулюй додає до уже перекладеного Кулішем тексту Псалтир. Починаючи з 1901 року починається безпосередня підготовка до надрукування всієї Біблії українською мовою.

Після неодноразових переговорів з Іваном Пулюєм Британське і Закордонне Біблійне Товариство, нарешті, приймає до видання увесь текст рукопису. І наприкінці 1903 року, тобто трохи більш як 100 років тому, перший повний переклад Біблії українською мовою виходить у Відні. На твердій обкладинці її було витиснено українські слова: „Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і І. Пулюя. Відень, 1903”.

Ганна Барвінок, дружина і вдова Куліша, отримавши перший примірник з Відня, написала дуже зворушливого листа до Івана Пулюя: “Немає слів, щоб виразити почуття хвилювання, яке переживало моє серце, коли я побачила у своїх руках Старий і Новий Завіти... та ще в Кулішівці, у власному будинку Пантелеймона. Я саме сиділа напроти столу, за яким він перекладав Біблію; крісло, на якому він сидів, тепер завжди перев’язане чорною стрічкою. Коли я подивилася в той бік, тримаючи в руках його працю, мені здалося, що я побачила його самого за письмовим столом...” [1].

В умовах дії Емського антиукраїнського цензурного циркуляру фактично аж до революції 1905 року жоден примірник цієї книги не міг бути офіційно ввезений до Росії. Не допомогло навіть особисте звернення до імператриці вдови покійного перекладача. Але попри все, це була справді велика історична подія в духовному житті України. „Це був надзвичайно величний і важливий момент в історії української духовної культури – за весь час життя українського народу в нього вперше появилася повна друкована Біблія живою народною мовою”, – так високо оцінив вихід у світ першої повної Біблії українською мовою Іван Огієнко (митрополит Іларіон), відомий учений, державний, громадський, церковний і культурний діяч [2]. Він також зазначав, що „Куліш, Пулюй... дали нам дуже гарні переклади Святого Письма на щиро-народну українську мову” [3].

І Куліш, і Нечуй-Левицький, і тим більше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі привніс до тексту ще більше так званих галицизмів. Окрім того, праця над першим повним перекладом Біблії українською мовою тривала сорок років – з 1861 по 1901 рік. Протягом часу мова, як і будь-який живий організм, змінюється. Тому, коли на початку ХХ століття, у 1903 році, Кулішевий переклад у повному обсязі нарешті побачив світ, то з мовної точки зору його текст був уже, на жаль, застарілим. На думку професора Миколи Тимошика, ці обставини завадили Кулішевому перекладу „стати на початку ХХ століття тим взірцем української літературної мови, якими вважалися перекладені національними мовами Біблійні тексти в англійців, французів, німців чи чехів” [2].

Новими відкриттями збагатилося за цей час і світове біблієзнавство. Але найголовнішим недоліком цієї праці було те, що Куліш здійснював свій переклад Старого і Нового Завіту місцями не дослівно, а у вільному перекладі. Це спричинило значні відхилення від оригіналу, що для канонічного тексту вважається неприпустимим.

Але попри всі недоліки переклад Куліша залишається „пам’яткою не тільки біблеїстики, але й пам’яткою української літератури, української мови, такої мови, якою вона була в ХІХ столітті”, – зазначив професор Дмитро Степовик, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології НАНУ.

Біблія в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавалася 1912 року у Відні, у 1921 і 1930 роках у Берліні, 1947 року в Нью-Йорку та Лондоні. На теренах України, в Києві, Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 році.

Кулішевий переклад Святого Письма був першим, але не останнім. Історичні події (Перша світова війна, падіння монархії, революції) створили реальні передумови нового піднесення національно-визвольного руху в Україні, що надало українцям можливість не тільки спробувати відновити свою незалежність, але й скористатися нагодою, щоби вільно спілкуватися, мислити і творити рідною мовою. Вже через неповних двадцять років після виходу в світ першої української Біблії професор Іван Огієнко, міністр освіти і віросповідань молодої Української Народної Республіки, розпочав другий переклад. Безпосередня робота над перекладом тривала з 1917 по 1940 рік, надрукований він був наприкінці 1958 року. Цей переклад багаторазово перевидавався в Канаді, США, країнах Західної Європи. В Україні Біблія в перекладі Івана Огієнка вперше була видана багатотисячним тиражем Українським Біблійним Товариством у 1995 році.

Третій повний переклад Біблії українською мовою називають „римським”, оскільки перекладач Іван Хоменко – видатний український філолог, священик, біблеїст, чудовий знавець класичних і сучасних мов, доктор філософії і богословських наук, працював переважно в Римі та на острові Капрі. Організація перекладу, підготовка тексту і видання здійснювалися під егідою і безпосереднім контролем духовного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, яке перебувало в той час на еміграції в Італії. Цей переклад побачив світ невдовзі після перекладу Огієнка.

Через об’єктивні обставини так сталося, що і Куліш з Пулюєм, і Огієнко, і Хоменко працювали поза межами України, хоча з Україною мали постійний живий зв’язок. Їх праця була високо оцінена в Україні. Усі три повні переклади (а також багато часткових) з усією очевидністю засвідчили, що українська мова повністю передає все багатство і богонатхненність Святого Письма.

Але тільки після того, як у 1991 році Україна стала незалежною державою, стало можливо вільно перекладати, друкувати і поширювати Святе Письмо. А вже через два роки, у 1993, розпочався офіційний проект Українського Біблійного Товариства – четвертий переклад Біблії – перший переклад українською мовою на українській землі. Цю копітку роботу здійснює отець Рафаїл Турконяк, доктор богослов’я і літургіки, який розпочав свою працю над перекладом Святого Письма ще у 1975 році на доручення тодішнього глави Української Греко-Католицької Церкви Патріарха Йосипа Сліпого. Переклад Нового Завіту було завершено у 1996 році і розіслано для широкого обговорення та апробації представникам усіх конфесій – членів Українського Біблійного Товариства. А у 2000-2001 роках Новий Завіт було надруковано загальним накладом 100 000 примірників. Сьогодні завершується робота з узгодження текстів Старого Завіту і незабаром вийде в світ вся Біблія нового перекладу сучасною українською мовою.

Існує визнана у світі думка, що народ, який має переклад Біблії своєю рідною мовою – це народ, який має право на існування на планеті. Той факт, що ми маємо вже чотири переклади українською мовою, свідчить про те, що наш народ – це культурна, високо розвинута нація. Безумовно, цим можна пишатися.

2003 рік став особливим роком для України. Не тільки віруючі в своїх церковних громадах, але й на рівні держави наша країна вперше святкувала 100-річчя першої Біблії українською мовою – Біблії Куліша, Пулюя, Нечуя-Левицького. Ця знаменна подія стала приводом для рішення Українського Біблійного Товариства і представників різних християнських конфесій та релігійних громад звернутися до Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови та депутатів Верховної Ради з пропозицією запровадити в нашій державі щорічне святкування Дня Біблії. У січні 2004 року Верховна Рада України ухвалила Постанову щодо сприяння в організації та проведенні заходів, присвячених Дню Біблії в Україні.

Цей факт ще раз свідчить, що сьогодні часи змінились. Друкарські машини дають нам можливість розповсюджувати Біблію тисячами, мільйонами примірників і тим робити її доступною для всіх. Тепер вже не ми йдемо до Біблії, а радше вона приходить до нас. Кожний може вільно дістати собі примірник Святого Письма: придбати в крамниці, отримати в дарунок...

Проте завжди треба пам’ятати, що шлях Божого Слова до українського народу був тернистим. Так, сьогодні ми маємо великий привілей – читати Біблію рідною українською мовою. Але не завжди так було, тому цінуймо той час, який милостиво надав нам Господь.

Примітки:

1. Жукалюк М. Степовик Д. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою. – К.: Українське Біблійне Товариство, 2003. – С. 47, 48.
2. Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Наша культура і наука, 2003. – С. 278, 279.
3. Огієнко І. Українська культура. – К.: Наша культура і наука, 2002. – С.177.
http://www.risu.org.ua/ukr/kaleidoscope/article;7951/

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X