Новини
29.11.2005 Ювілей митрополита: а гості хто? Неклерикальні нотатки по факту та з приводу

Юрій ДОРОШЕНКО

З великого екрана привітала митрополита Володимира навіть Ала Пугачова. Вона, закинувши ногу за ногу та спершись на спинку стільця, запевняла, як шанує ювіляра та зичить йому всього найкращого.
Розмах святкування 70-десятиріччя предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату, митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) вражав бучністю та широтою. Крім урочистих богослужінь у Києво-Печерській лаврі, куди з’їхалося з усього світу більше сотні православних архієреїв і священиків, відбулася світська - урочиста Академія. Замовлено для цього головну сцену країни – Палац „Україна”! Не більше і не менше. Щоправда, після того, як нещодавно у стінах палацу провели своє шоу сектанти-харизмати, ювілей православного митрополита у культурному палаці сприймався не так однозначно.

Янукович зі своєю цукеркою.

Ще на далеких підступах до плацу „Україна” відчувалася атмосфера Академії. Навколо - повно дорогих іномарок, автобусів. Натовп, який направляється до входу, - різношерстий: богомольні бабусі, мовчазні та ніби зажурені монашки, веселі сільські батюшки, переважно «масштабні» паніматки, єпископи у чорних і митрополити - у білих клобуках, а також бізнесмени у дорогих костюмах із довгоногими дружинами або й коханками під рукою.

Навкруги - розмашисті благословення, троєкратні православні поцілунки, шарудіння ряс, підрясників і довгих спідниць. Усі простують „привітати нашого владиченьку”.

З правого боку від Палацу „Україна” два біг-борди із зображенням головного опонента сьогоднішнього ювілянта - предстоятеля УПЦ Київського патріархату Святійшого Філарета. Для всіх, хто зібрався на свято - „анафеманствуваного розкольника та лжепатріарха”. Під світлиною Патріарха Філарета гасло: „Українській державі – єдину помісну Українську православну церкву!”

„От єзуїт Філарет! Спеціально так хоче зіпсувати свято нашому блаженнійшому”, - незадоволено буркоче (при цьому чомусь хрестячись) біля мене якась бабця. Присутні намагаються не згадувати, що колись Володимир був вікарним єпископом (помічником) у Філарета, тодішнього митрополита Київського...

На вході - рамки, охорона з металошукачами. Всіх перевіряють і обшукують – ознака, що на захід прибуде хтось із владоможців. Першим у фойє із віп-персон з’являється Віктор Янукович у супроводі свого сина та цілого почту колишніх: Миколи Азарова, Олександри Кужель, Олександра Кузьмука... Навколо „Дона” швидко вишиковується натовп: фото на пам’ять, автограф. „Ми за вас молілісь! Сіл вам, Віктор Фьодоровіч, храні Господь”, - чується звідусіль.

Колишній прем’єр-міністр, розмовляючи з духовенством і богомольним народом, не припиняє, як і на минулорічному святкуванні Дня визволення Києва, смоктати якусь цукерку. Видно, вже частина іміджу. Щоправда цього разу ні з ким не ділиться...

Віктор Янукович-молодший спершу з цікавістю все розглядає, залюбки фотографується, але вже через деякий час починає відверто нудьгувати. Менш тріумфально до зали проходять Григорій Суркіс із Нестором Шуфричем. По-дружньому з батюшками розкланюється екс-генпрокурор, керівник Партії „Держава” Геннадій Васильєв.

Представників теперішньої влади (що поробиш, всяка влада - від Бога!) садовлять окремо від «колишніх». В одному ряду опинилися прем’єр-міністр України Юрій Єхануров, голова Верховної Ради Володимир Литвин і Київський міський голова Олександр Омельченко. Щоб їм не було сумно – біля них примостилися кілька архієреїв.

У проходах між рядами клацає фотоапаратом келійник ювіляра, диякон Олександр Драбінко - подейкують, хоч і молодий, але надзвичайно розумний і перспективний хлопчина.

Хоча, певно, даремно батюшки так розводили наших політиків. Вони ж, як свідчить історія, „одним миром мазані”. Мало хто знає, що в останні роки правління Леоніда Кучми, коли вже був відбудований Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври, і коли на нього, як на загальноукраїнську святиню, заявив свої претензії Київський патріархат, була утворена одна дивна православна громада, яка претендувала на собор. Звалася вона Свято-Успенська громада УПЦ Московського патріархату. Все б нічого, от тільки її склад – головою громади, як випливало з установчих документів був Володимир Литвин (тоді ще глава Адміністрації Президента), до складу засновників ходив, крім всяких Азарових, і Юрій Єхануров. А казначеєм громади значилася сама Людмила Миколаївна Кучма власною персоною! Не треба було б садити наших провладних і ніби-то опозиційних політиків по різних кутках - треба було б навпаки - зробити отцю диякону спільне фото. На згадку.

Литвин дивиться фільм, Омельченко читає вірші, а Луценко п’є у буфеті

Відкривається сцена (оформлена у блакитно-білих кольорах), і на ній посередні, на троні з візантійським, чи то - російським двоголовим орлом, сидить сам винуватець торжеств – блаженнійший митрополит Володимир. По боках – групками по чотири сидять постійні члени священного синоду, а також відомий усім своєю одіозністю протоієрей Віталій Косовський. Для непосвячених у таїнства політичної кухні нагадуємо: саме отець Віталій засвітився рік тому на записах телефонних розмов штабу Януковича. За цими плівками, протоієрей був відповідальним за організацію всецерковного підтримки кандидата у Президенти України Віктора Януковича. Тоді батюшка, освоюючи кошти, „нагинав” духовенство та віруючих УПЦ МП голосувати за визначеного владою кандидата.

Розпочали захід на пошану предстоятеля УПЦ МП програмовою російськомовною доповіддю. Честь розповісти присутнім життєвий шлях ювіляра випала митрополиту Одеському і Ізмаїльському Агафангелу (Савіну). Під кінець – вручення імениннику від імені синоду УПЦ МП церковного ордена.

Від Президента України Віктора Ющенка вітальний адрес зачитав прем’єр-міністр України Юрій Єхануров, який теж додав до свого тексту орден - Ярослава Мудрого ІІ ступеня. До повного кавалера Ордена митрополиту Володимиру рукою подати – тепер залишився лише перший ступінь. Усі задоволеною рукоплескають: на нещодавньому ювілеї керманича УПЦ КП Президент так і не вшанував жодним державним орденом Патріарха Філарета. А митрополита Володимир відзначив. Дрібниця, але приємно...

Володимир Литвин, який вийшов за прем’єром на сцену, вручив предстоятелю відзнаку Верховної Ради України - якийсь кубок, чи то чашу. Крім того, він перевершив усіх попередніх і наступних промовців емоційністю виступу. Окремі його пасажі варто навіть зацитувати. Ось, наприклад, такий: „нам потрібно ще усвідомити, яку ми дату відзначаємо. Нам треба ще усвідомити, ювілей якої людини вшановуємо. А вшановуємо ми апостола духовності та правди” (на слові „апостола” навіть призвичаєні до високопарного „штилю” та підлабузництва церковники почали морщитися від такого перебільшення).

На цьому народний спікер не зупинися: „…вшановуємо ювіляра, як людину-подвижника, совість України та всього православного світу”. Захопившись масштабністю та епітетами, Литвин запропонував організувати „сьогодні та в наступні дні загальноукраїнський перегляд фільму „Пастор” (фільм про життя митрополита, на презентації якого нещодавно побував голова Народної партії та спікер парламенту), бо тоді б „уся українська людність і увесь світ переконалися, що владу не завойовують силою, а своїм життям”. На кого натякав Володимир Михайлович, залишилося загадкою.

Київський мер Олександр Омельченко подарував картину з видом на лаврські печери (не будемо торкатися мистецької якості художнього твору) та не забув і про себе „дорогого”. Розповівши присутнім, скільки церков він та київська влада відбудувала й освятила з блаженнійшим Володимиром на пару! Напевно, відкриттям для всіх, хто давно знає Сан Санича, стало те, що він страшно кохається на віршах митрополита та зачитав до дірок поетичну збірку „Подорожнику”.

Несподіванкою була поява на сцені і представників Вищої ради якогось „Ордену честі” (одразу згадався лохотрон з небезкоштовного посвячення українських «мужів» до іншого ордена. Пару років тому ця тема була дуже актуальною). На сцену вийшла для вшанувань уповноважена у справах людини Ніна Карпачова (яка й читала привітання від вищезгаданого незрозумілого ордену), за нею свої привітання озвучили зачитали співак Йосип Кобзон і гармоніст Ян Табачник.

А потім - ні сіло, ні впало - винесли на сцену квіти від колишнього представника кандидата в Президенти Януковича в ЦВК, а нині - рядового нардепа Степана Гавриша.

Натомість Янукович так на сцену і не вийшов. Напевно, це передбачав дипломатичний сценарій церковників, які таким чином перед новою владою намагалися дистанціюватися від лідера Партії регіонів. Подейкують, що Янукович привітав митрополита ще за три дні перед тим у його резиденції.

У буфеті Палацу „Україна”, тільки-но закінчилася офіційна частина, був помічений разом із особами, що мало нагадували правоохоронців і богомольців, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Він хвацько постукав по годиннику пальцем, мовляв, „цігель, цігель, ай люлю” та вихилив чарку прозорої рідини. Злі язики розповідають, що у палкого саціаліста приязні стосунки із деякими ієрархами. У фойє з цього приводу нашіптували речі, у які повірити важко. Хіба можна на тверезу голову повірити у те, що Юрій Луценко, забувши настанови Володимира Леніна, всіх класиків марксизму включно з теоретиками атеїзму Ярославським і Косидовським, їздив разом із митрополитом Володимиром на богомілля до Єрусалиму.

Православна попса?

Концерт, який відбувся після урочистої Академії, виявився солянкою з духовної музики (що зрозуміло) і попси (що досить дивно). Не обійшлось без артистів із рідної багатьом архієреям Білокам’яної. Миколу Расторгуєва так і оголосили – радник президента Росії з питань культури.

З великого екрана привітала Володимира навіть Ала Пугачова. Вона, закинувши ногу за ногу та спершись на спинку стільця, запевняла, як шанує ювіляра та зичить йому всього найкращого. На відміну від Пугачової Валентина Толкунова та Йосип Кобзон вітали ювіляра наживо. Останній виконав улюблені пісні владики - „Дєнь Победи” та „Я люблю тебя, жизнь”.

Митрополит Володимир почуває себе вільним...

Від політично-чиновницьких привітань, приправлених славословієм і підлабузництвом, відрізнялися людськістю та щирістю заключні слова самого предстоятеля УПЦ МП. „Швидко минає час і є аксіомою, що старість не проходить повз жодну людину. Свята Біблія встановлює кордони людського життя – сімдесят років, а якщо людина, як Давид, то – вісімдесят...”, - сказав блаженнійший. Відчувалося, що він перебуває на тому відтинку життя, коли людина підбиває підсумки.

„У моєму житті я дотримувався золотого правила: нічого не просити і не від чого не відмовлятися. Це дає мені можливість бути вільним... ”, - pfzdbd митрополит, після чого зізнався, що служив лише двом речам – Вітчизні та Православній церкві.

Без сумніву, добре, що керівник однієї з гілок Українського православ’я, яка перебуває у підпорядкуванні іноземного релігійного центру, прагне до особистої свободи. Погано лише, що його Церква й надалі залишається у залежності. Крім понять «просити» та «приймати те, що тобі пропонують» є ще й інше – брати, чи вимагати те, що тобі належить по праву. Якщо особисте смирення для монаха є чеснотою, то така поведінка по відношенню до захисту прав віруючих навряд чи може отримати схвалення. Принаймні, православні українці мають безсумнівне історичне та канонічне право на помісну Православну церкву і погано, що предстоятель однієї з гілок нічого для цього не робить.

Автор цих рядків неодноразово в різних умовах і в різний час спілкувався з теперішнім Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом (предстоятель УПЦ КП), розпитуючи про ставлення Його Святості до теперішнього митрополита Київського і всієї України, Його Блаженства Володимира (предстоятель УПЦ МП). Патріарх завжди з повагою відгукується про свого вікарного, от тільки з сумом додає: „Тільки він же служить Москві”...

Ще на початку розділення Української православної церкви (початок 90-х років минулого сторіччя) теперішній Патріарх Філарет навіть готовий був поступитися патріаршества на користь митрополита Володимира, аби тільки Церква стала автокефальною. Навіть велися переговори. Тоді митрополит Володимир не наважився...

На урочистостях у палаці „Україна” був один символ, який може стати символом усього предстоятельства на київський кафедрі Володимира (Сабодана) як православного ієрарха. Предстоятельства, ясна річ, суперечливого та неоднозначного. На сцені його хтось із невідомих (а може зовсім і відомих) залаштункових режисерів умостив ювіляра на невідомо звідки взятий трон над спинкою якого, як ми зазначали вище, нависав величезний різьблений двоголовий орел. З зали видно було малу фігуру митрополита в чорному підряснику та з білим клобуком, а над головою, ніби тиснучи, – імперський герб! Від цього фігура блаженійшого виглядала ще більш слабкою, але, разом із тим, пригадувалося гасло ювілею „Бог у правді, а не силі”. Тому, гадаю, багатьом думалося, чи зможе колись звільнитися митрополит Володимир від цього чорного символу, чи стане йому сил і бажання?

І наостанок, вже коли дійство завершилося, на сходах Палацу «Україна» довелося побачити цікавий епізод. Якась бабуся, вийшовши вже на двір, повернулася обличчям до входу в Палацу культури і ніби на церкву перехрестилася...

Свята простота? Звичка? Що краще, коли одні заходять до храму та виходять із нього не хрестячись, як з музею, чи поведінка цієї наївної бабусі? Не знаю, як кому, а мені ця бабуся із хресним знаменням на Палац „Україна” миліша, бо її вчинок, принаймні, щирий.

фото з сайту http://www.orthodox.org.ua/
http://www.obozrevatel.com/news/2005/11/28/65648.htm

дивитися лист новин за
 
 
Copyright © 2004 HRAM.OD.UA Всі права захищені. Designed by Lenka_X